«Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв»
Ліна Костенко
Традиції та звичаї кожного народу сягають своїм корінням у глибинну прірву віків, що розділяє минувшину та сьогодення на два антитетичні табори. Їхні глибоке символіко-духовне значення та неповторна автентична цінність є тим «крізьчасовим» павутинням, що століттями створювалося мудрими предками. Голос праотців і досі б'є відлунням у наших серцях, тече по жилах сакральними шифрами, магічним дзеркалом стоїть в бездонних очах.
Віра у щось надзвичайне, могутнє та всевладне була для язичників стародення усім: голосом розуму, власними почуттями, переживанням близьких… Саме на цих доісторичних засадах, що, по суті, і стали підґрунтям традицій та звичаїв, утворились нації з невичерпною криницею історії та культури, серед яких українська займає чільне місце.
В кожному вишитому хрестику, що так майстерно і слухняно складався рівними рядами геометричних оберегів, у кожній зернині білого хліба, випеченому руками бабусь-знахарок, в кожному слові медової пісні існували свої приховані символи, прочитати які могла лише людина чиста душею й багата знаннями.
Безмежна гостинність та невимовна щедрість українців – є не просто безпідставною вигадкою, що її придумали для створення позитивного амплуа, а беззаперечним фактом, «подарунком» з минулого. То чому ж тепер люди ладні забрати в сусіда останнє, сховати всі свої мирські блага, якщо таке виховання ще з давніх часів вважалося ганьбою для всієї громади?
Що змінилося зараз?
Чому найбільшу цінність, надбання віків – вишиванку – тепер вважають чимось старомодним і диковинним? Чому соромляться розмовляти мовою, що за неї віддавали свої молодечі життя відважні воїни? «Бринить-співає наша мова, Чарує, тішить і п'янить». Чому не шанують хліба, якого в голодні 33-ті прагнули мільйони? Чи ми деградували, чи, може, сучасне кіберзомбування замінило старі шифри на нові, для яких «звичай» - це просто одне зі слів, що займає своє місце на друкованих сторінках тлумачних словників?
«Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв»… Який страшний вислів, що втім дуже влучно і лаконічно описав усе наше сучасне суспільство. Я лише додам: Людина без історії – тінь, яку найменша хмара забуття зітре з лиця землі! Шануючи споконвічні традиції, слідуючи елементарним правилам добропорядності, плекаючи в серцях Божі Заповіді, ставлячи мораль понад усе, людина сягне свого найвищого духовного розвитку.
«Жива душа народна, жива, неподоланна!»
Вчімося в кожній деталі, що хоч трохи віддає старовиною, бути такими ж чистими й непорочними, такими довірливими, чесними, люблячими. Адже «весь сукупний культурний світ у всіх його формах прийшов з традиції».
