Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (1 голос)

Було це недавно. Кілька місяців тому. Я йшла парком, слухала музику й просто насолоджувалась життям. День здавався чудовим.

Біля мене тупцювала дівчина років шістнадцяти. Спочатку я зовсім не помічала ні її, ні сльози, які безперервно капали з очей, раз за разом привертаючи увагу людей. «Гей, ти, іди сюди», – кричала жінка років 45. І навіть попри музику можна було відчути злість та ненависть в її словах. І доки я зрозуміла, що це було адресовано дівчині, вона вже підійшла. «Ти, невдячна дитино! Як ти могла так вчинити?!» – різкі слова виривалися з вуст жінки, наче блискавка.

Ось тут вже я зосередилася. Стало страшно за дівчину. Я сіла на лавку, вимкнула музику, але залишилася в навушниках, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Жінка продовжувала підвищувати голос і лаятися. Це тривало хвилин десять, доки дівчина не витримала й відповіла: «Мамо, якби ти справді цікавилася моїм життям, то б знала, що тиждень тому померла моя єдина подруга. І ті одиниці з математики, за які ти мене лаєш, я вже пересклала».

Настала хвилина мовчання. «Я просто хочу, щоб у тебе все вийшло. І в тебе склалося не таке життя, як у матері», – жінка заплакала й обійняла свою доньку.

У той момент я також хотіла їх обійняти, але пішла, увімкнула музику й продовжила прогулянку. Але вже іншою. Сумною та понурою.

Коментарі  

Ісаєвич
0 #3 Ісаєвич 04.11.2020, 13:44
Може ця оповідка навчить інших краще розуміти одне одного. А про авторку, Анастасію Струкову, я уже не переживаю... Ось так, випадково підслухане, стає добрим уроком для багатьох.
markrk21
0 #2 markrk21 03.11.2020, 14:22
Таки сумна історія, але написано щиро!
shturman-inter
0 #1 shturman-inter 02.11.2020, 11:41
Прикро, що такі епізоди можна побачити дуже часто. Не знаю чому у матерів, часом за дрібниць, здають нерви. Цю тему слід продовжити, знайти шлях аби матері стали добрішими.

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

 

Коментарі