Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (1 голос)

Десь далеко у давні часи, коли на землі не було людей, жив Морозко. Сам білий, борода довга, біла наче сніг волочилася по землі, коли йшло це чудовисько. Всі звірі його дуже боялися та ховалися по печера в горах та лісах при зустрічі з ним. До чого він торкався - все вмить ставало каменем і замерзало. Якось зібралися звірі, і стали між собою радитися: що це з ним робити, як його позбутися. Довго думали і надумали, що хтось має пійти до нього і сказати це, але хто?

Пройшов час, та ніхто не наважувався підходити до нього, але тут набрався смілості ведмідь, що жив у густому лісі біля малого озера.
- Я піду і попрошу, щоб покинув це місце і нам було спокійно жити.

Морозко жив у горах у печері - це всі звірі знали, тому оминали те місце. Там ніщо не цвіло і не пахло яблуками та калиною. Не росли гриби та не літали пташки, завжди звідти віяло холодом від якого не було порятунку. Ведмідь це все теж знав, тому одягнув на себе свою найтеплішу буру шубку і пішов.
- Хай тобі счастить! - побажали всі звірі, які вийшли провести його, бурого ведмедя.
- Будемо чикати тебе з хорошими новинами, - сказали косулі, процвірінькали горобці та синички.

Прийшовши ведмідь до гори, у нього тремтіло все тіло від холоду, але назад дороги не було.
«Або тепер, або ніколи», - подумки промовив до себе бурий. Заривівши, він став кликати Морозко:
- Морозко-Морозко, ти де? Виходь. Мене прислали до тебе всі звірі лісу та цих країв.
- Та тут я, невже я такий страшний, що всі звірі мене бояться так? - промовив з печери Морозко.
- Бояться, бо всього, що ти торкаєшся, замерзає.
- То мені не варто виходити, хіба ти не вкриєшься інієм і не станешь каменем?
- Я прийшов щоб поговорити з тобою, як далі бути, бо ми не маємо життя, - сказав бурий ведмідь.
- Добре, добре, але спочатку візьми цю шубку - вона тепліша і хутро мякіше, коли я вийду, щоб ти не окаменів від мого подиху...
- А й справді, яке хутро мягеньке і тепле, - промовив ведмідь, одягнувши шубку, яку йому дав Морозко. - То, мабудь він і не таких лихий, - подумав ведмідь і тут в голові у бурого промайнула думка:
- Слухай, Морозко, чому б тобі не крокувати землею, подивитися, що там за цими скелями?
- Так. Мені хочеться подивитися, що там далі, я не виходжу з печери майже цілий рік.

От і домовились Морозко з бурим ведмедем, що він буде крокувати землею, а раз на рік буде приходити в їх край, так у тварин буде час приготуватися до його приходу холодів і запастися їжею. Ось так з того часу і було, аж до наших часів Морозко блукає землею і всі вже знають це і готуються до морозу і холоду.

А ведмідь, ну а що ведмідь - він одягає свою буру шубку з приходом холодів, теплу, мякеньку, яку йому колись подарував Морозко і відразу засинає, прокидається лише навесні. Ось чому бурі ведмеді холоду не бояться і на час морозів лягають у сплячку.

Коментарі  

Maksimka
+1 #2 Maksimka 11.06.2020, 15:27
Дякую :-)
Zlata
+3 #1 Zlata 11.06.2020, 15:17
Цікаво

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

Коментарі