Якось на шкільній перерві Петро сказав:
– Чуєте, мені бабця сказала, що в лісі купа злих духів мешкає. Каже, що в дитинстві вони з подругами часто їх викликали.
– То може, і нам спробувати? – запитала Катерина.
Діти охоче погодилися, але наймолодшій Марусі було якось лячно, та вона все ж таки була «за», бо в компанії школярів її не любили й інколи знущалися. Тому не можна було вкотре показати свою слабкість.
Увечері, коли батьки займалися своїми справами, усі п'ятеро зібралися та й пішли до лісу. Блукали-блукали й вийшли на галявину, де, за легендою, мавки ходять-бродять. Петро згадав: бабуся розповідала, що треба провести обряд, ставши в коло. Діти стали, взялися за руки й почали примовляти: «Ой ти нявко-нявко, вийди до нас, заспівай пісеньку, покажи личенько йвиконай наші бажання таємні!»
Раптом, Маруся почула голос. Гарний дівочий голос. Дівчина злякалася та відпустила руки. Усі почали кричати, що Маруся все зіпсувала. Але все було просто навпаки: у центрі кола з'явилася висока та струнка дівчина. Тут уже не тільки Маруся злякалася.
– Добрий вечір! Ви мене кликали? – запитала нявка.
– Т-так… – відповіла затинаючись Катерина.
– Що ж, я тут. Що саме ви хотіли?
Петро почав розповідати про свої наміри: хоче те та й інше. І так усі діти по черзі, окрім Марусі. Вона ще й досі не могла прийти до тями та й бажань особливих не мала. Нявка слухала-слухала та й каже:
– Це, звісно, добре, але всьому є своя ціна. Якщо ви відповісте мені правдою на декілька запитань – я дам вам все, що побажаєте. Якщо намагатиметеся брехати – помрете страшною смертю!! Ха-ха-ха!!
І тут розпочалася гра. Нявка ставила найгостріші питання – і діти один за одним починали брехати. Окрім, знову ж таки, наймолодшої дівчини. І тоді нявка, зрозумівши це, знищила всіх, хто їй брехав, та й розкидала їхні тіла лісом. А останню Марусю запитала:
– Чого ж ти хочеш, дівчино? Ти ні разу не збрехала, тому я виконаю свою обіцянку.
Дівчина, не довго думаючи, відповіла:
– Я лише хочу, щоб усі мої друзі були живі й повернулися. От і все.
Нявка витріщилася здивовано на неї й сказала:
– Вони ж завжди тебе ображали! Хіба тобі не краще, коли ці злі діти мертві?
– Ні, я їх по-справжньому люблю й хочу бачити своїх друзів поряд із собою, – відповіла дівчинка.
– Що ж… Я пообіцяла виконати бажання. Тому повертаю їх тобі!
Нявка зникла, а з лісу повибігали діти. З'ясувалося, що вони чули всю розмову Марусі з нявкою й тому зробили висновки, міцно обійняли свою подругу та й побігли додому ділитися пережитим і побаченим.
І з того часу жили школярі в мирі та злагоді. Ніколи не ображали один одного.
Коментарі