Далеко-далеко, де ще не ступала нога жодного космонавта, зі своєї планети на Землю готувалися вирушати двоє найкращих друзів-інопланетян. Їх звали Аліф й Крілла.
Вони дружили дуже давно і ніби зовсім «випадково» підслухали розмову Аліфиного тата й мами, які працювали у міністерстві про те, що відшукали планету, на якій було виявлено життя.
Дітям стало дуже цікаво, і вони вирішили діяти. Крілла дізналася все, що змогла, про планету Земля. Аліф, в свою чергу, перечитав усі книги, які знайшов з управління зорельотом. Вони були готові, та не знали, де можна дістати його. Трохи подумавши, Аліф сказав:
– Я бачив один на станції.
– Але як ми дістанемо його? – промовила Крілла. – Там дуже багато працівників.
– Я прийду туди вночі й телепортуюся разом із ним, – відповів Аліф.
– Вирушимо завтра із самого ранку, – запропонувала Крілла.
– Домовились, – сказав Аліф.
Наступного дня всі були мов на голках. Майже все місто шукало Аліфа та Кріллу. Їхні батьки у відчаї пішли писати заяву про зникнення їхніх дітей до крафу (так у них називалась поліція). Ніхто навіть не здогадувався, що варто було лишень заглянути до станції. Працівників там не було, адже всі були зайняті пошуками.
Тим часом діти були вже напівдорозі до Землі. У них вирували цікавість і хвилювання.
Летіли вони цілий ранок, і вирішили у дорозі пофантазувати.
– Як думаєш, якою буде ця планета? – запитав Аліф.
– Навіть не знаю, – відповіла Крілла.
– А уяви, якщо вона буде з морозива і кожну хвилину ставати інщого кольору? – захоплено сказав Аліф.
– Не кажи дурниць, – серйозним тоном відповіла Крілла.
Так вони і летіли, раз у раз жартуючи.
Тим часом на Землі найкращі друзі, яких звали Алісою та Кирилом, збирали ягоди на їхній улюбленій галявині в лісі.
Аж тут Аліса випустила кошик від подиву, і двоє друзів подивились на зореліт, що майже призимлився.
Вийшовши з нього, першим заговорив Аліф:
– Привіт, земліни, – сказав він.
– Аліфе, правильно говорити – земляни, – виправила Крілла.
– Привіт, а ви хто? – запитав Кирил.
– Ми інопланетяни, – відповів Аліф.
– Мене звати Крілла, а його Аліф, – відрекомендувалася Крілла.
– Привіт, мене звати Аліса, а його, – вона показала на Кирила, – Кирил.
– Ми раді знайомству, – промовив Аліф.
– Ми раніше ніколи не бачили справжніх інопланетян, – сказав Кирил.
– А ми – землян, – вимовила Крілла.
– Де ваша планета? – запитала Аліса.
– Недалеко, – відповіла Крілла.
– Та для вас вона невидима, – довершив речення Аліф.
– Але навіщо ви прилетіли? – з цікавістю запитав Кирил.
– Ми хочемо дізнатися про вашу планету більше, – майже в один голос відповіли інопланетяни.
– А чи не хотіли б ви записатися до нашої школи? – запропонувала Аліса.
– Звичайно, хотіли б, – прийняла пропозицію Крілла
– Я скажу, що ваш родич, – промовив Кирил, – а батьків постараюся умовити, щоб вони теж підіграли.
– Чудово. Домовились, – сказав Аліф.
Їх план удався. За допомогою чарів Аліфа та Кріллу вже не можна було назвати інакше, як землянами. У вересні всі четверо пішли до школи, де їх чекало ще багато пригод.
Кожного дня Аліф та Крілла дізнавалися щось новее, і так непомітно пролетів весь навчальний рік. Але на їхній планеті це був лише день.
У цей час батьки Аліфа та батьки Крілли все зрозуміли і вирушили на Землю.
Ця зустріч була дуже чутливою й інопланетяни пообіцяли прилітати в гості. Попрощавшись, вони полетіли на свою планету.
Діти дружили і далі, не дивлячись на відстань й не забуваючи один одного.
Коментарі