Так тішуся хвилинами життя,
які збираю у години.., роки…
Терпкий коктейль мого земнобуття
впираю спрагло у Душі високість.
Тілесністю так щемно дорожу:
вона-мій одяг в будні і у свято.
Вона мені слугує за межу,
допоки світ сей можу пізнавати.
А пізнання-дорога не з простих:
на ній-пісок і камені, і перли.
На ній-рої думок і вчинків злих,
які, мов звірі, храм душі роздерли б…
Роздерли, роздягнули, розп’яли!
Бо зла на цій землі ще так багато…
Мабуть тому в тіла нас й зодягли,
щоб ми навчились Душі вберігати.
***
Зозулі голос так щемливо
мені відлічує літа,
відмірює і косо й криво
наділ мого земнобуття.
Та то зозуля…Бо лиш небо
єдине знає справжній строк,
як довго є в мені потреба
щоб вивчити життя урок.
