І тільки після Троїцьких свят українські селяни починали косити сіно. Вважали, що до Трійці трави косою краще не чіпай, бо добра не буде. Втім, не всі дотримувалися (і це цілком виправдано) такого безглуздого принципу. Коси тоді, коли трава дозріла, але ще не перестояна. Адже Трійця, Зелені свята можуть бути пізніми, а трава перезріє, стане твердою, цупкою. Така для сіна не годиться.
Косарі мали свої давні непорушні традиції. Якщо це була громадська косовиця (спільно косили для багатого власника великої сіножаті), то попереду (право першого покосу) йшов найвправніший косар села чи округи, а за ним – інші. Замикали ланку косарі-початківці, які вперше вийшли на громадську косовицю. Безперечно, до того вони «стригли» траву для кізоньки, телятка, кроликів… Але це ще не вважалося «професійною» косовицею. Початківцям інколи влаштовували випробування: за косарем-новачком ішов досвідчений косар, «підрізав» йому п’ятки, підганяв, квапив хутчій косити.
Навчити хлопця косити мав батько. А якщо сталося так, що тато завчасно відійшов у Вічність, тоді брав на себе таку місію хресний батько, найближчий родич, сусід.
До речі, допоки парубок не навчився вправно косити у гурті з іншими косарями, доти не мав права йти на вечорниці…
У народі кажуть:
-Сіно косити – не в гості ходити (не гостей просити)
-Коси з росою, бо по росі – то по косі.
-Рано-вранці на зорі косять сіно косарі.|-Радий косити, та нема кому косу носити.
-Гультяй сіно косить, а лихий по полю носить.
-Косять порою, а жують зимою.
-Хто не годен косити, той у танці не буде дівку носити.
-Хто косить в дощ, той в погоду збирає.
-Увесь день косив, а ввечері коза з’їла.
-Язиком сіна не накосиш.
Народний жарт:
-Тату, щось ми мало сіна накосили…
-Синку, я старий, а ти малий, тому й мало накосили.
-Але ж, тату, ми макітру вареників змолотили.
-Так ж бо я хлоп і ти хлоп, ото й змолотили…
Коментарі
Ріг,,.