Дуб – символ сили, чоловічої могутності, священне дерево бога-громовика. У давні слов’ян – бога Перуна, якого з прийняттям християнства, замінив Святий пророк Ілля. Дуб - велетень. Він – вікопомний.
Наші предки-язичники особливо шанували дерева дуба, спалені блискавкою. На їх місці будували капища, де горів «вічний» вогонь. Згодом стали вірити, що під дубом ховаються від Божого гнів чорти. Саме тому стріли-блискавки часто влучають у його стовбур. Тому під час грози під дубом краще не ховатися. А грози, як відомо, найчастіше припадають на літо.
Отож, згідно фенологічного календаря українців, дуб – це дерево літа. Також вважають, якщо дуб зацвів – літо прийшло. Влітку він найбільше пишається своєю красою і величчю.
Молодим гіллям дерева перед Трійцею (також символ літа) прикрашають стіни хат, ворота, плоти, криниці… На народні традиційні свята, які відзначають після Трійці, зокрема, Проводи Русалій, Водіння куща, коли плетуть вінки, виготовляють імпровізовані кущі, то неодмінно додають дубові гілочки.
У народнопоетичній уяві дуб виступає в ролі Світового Дерева. Він символізує світову вісь, яка єднає верхній і нижній світи – живих людей і померлих предків, знаменує центр Всесвіту. У казках герой, який відбуває випробування, має потрапити «на той світ» під дубом, адже там, «за міркуваннями» пращурів, розташований вхід до підземного царства і по дубу можна залізти на небо.
Шанували дуб і як родюче дерево (на ньому багато жолудів). Тому обрядові дійства проти безпліддя відбувалися саме біля дуба. На Поліссі зберігся давній звичай садити дубок, коли народилася дитина.
Кажуть : дуб – це парубок, береза – дівчина.
Народні прикмети:
-Пізно розпускається дуб – на пізнє літо.
-На дубі довго тримається листя – зима не скоро прийде.
-Багато жолудів на дубі – на холодну і сніжну зиму.
-Якщо багато гнилих жолудів – на зиму з відлигами.
У народній медицині з подрібненої кори дуба і ядер жолудів готують відвари для полоскання ротової порожнини, щоб зміцнити ясна і припинити їх кровотечу.
Коментарі