До давніх українських звичаїв та традицій належать і народні дитячі ігри, забави, розваги. Аби урізноманітнити дозвілля, весело і цікаво провести час, не нудьгувати, діти самі ж їх і придумували. Таких ігор, розважальних занять особливо багато з’явилося у середовищі сільських дітей, зокрема тих, кого влітку «спіткала кара» щоденно пасти корів. Ні, не тільки своїх, а й чужих. Пасли, звісно, не «за так». Але одноманітна праця у дитячому віці доволі швидко стає нудною. Хочеться розваг!..
Одна з таких дитячих розваг, яка, зрештою, органічно пов’язана з добрими українськими народними традиціями, щирими побажаннями усіх гараздів, називалася – завінчати корову. У різних регіонах України це дійство, попри його єдину сутність, відбувалася у різні дні: у свято Трійці, у свято Різдва Івана Хрестителя (Івана Купала), у свято Петра і Павла (завершення Петрівки)… В основі дійства – сплести вінок з живих трав, квітів і почепити його на роги корові, та так, щоб корова не скинула цей витвір народної флористики. Коли увечері приганяли корів з пасовиська у село, кожен господар мав віддячити дитині за сплетений для корови вінок чи то грішми, чи то солодощами.
Не обходилося і без прикрих пригод, утім, також веселих. Траплялися норовисті, пихаті, гонорові корови, які не підпускали до себе чужого та ще й розмахували рогами. Такі вінок на роги не почепити. Доводилося нести його у руках. Але і за це платили вдячні господарі, не скупилися.
Неабиякий розпач охоплював, коли корова корові стягнула вінок просто з рогів і з’їла. Однак порядні хазяї вірили дитині на слово, що був такий вінок, і дякували не лише добрим словом. Справді, цікава дитяча забава! І корів пасли, і розважалися, і час швидше минав, не доводилося нудьгувати, і користь для себе мали. Водночас, виготовляючи вінки і «коронуючи» ними корів, потрібно було ретельно пильнувати, щоб ті, бува, не чкурнули на посіви, ділянки сінокосів, бо тоді вже не до винагород буде.
Такі вінки господарі зберігали впродовж року, до наступного «коронування». Чіпляли їх у хліві на видному місці. Вони ставали своєрідним оберегом для захисту домашніх тварин. Адже дитяча рука – легка, а помисли і душа дитини – чисті, її наміри – щирі і добрі!
Коментарі