Розбуди мене за тиждень по весні,
Коли навчуся думати віршами,
Поведи кудись, обабіч решти снів –
Я теплий вітер чутиму руками.
Малюнки пальцем на старому склі
Мережива травневих самозречень.
Прокинуся. Бо все ж, не бруньки слів
Мені живого цвіту забезпечать.
Не забезпечать дотику руки.
Не вперше взимку справи не гаразд,
Не тільки в часі квітнуть негаразди.
В твоїх обіймах спатиму щораз,
Як схочеться дощам у січні впасти.
З рядків холодних в'язаний сюжет.
В кишенях снів метафоричні весни
Виводять часу мандалу-портрет,
Бо свідки для мистецтва недоречні.
Але твій погляд бажаний таки
