Багато українців – вірних ПЦУ, УГКЦ святкували і святкують Різдво Христове за західним календарем – 25 грудня, як і в більшості країн світу (і це ще до «офіційного» церковного переходу і «державного узаконення»), ідуть до храмів на урочисте Богослужіння. Все цілком природньо. Адже таким чином українці долучаються до великої світової християнської спільноти у єдиному пориві достойно відзначити важливе церковне свято.
Є у цій даті і щось символічне. Саме 25 грудня (за східним церковним календарем – свято Спиридона, а за українським народним – Спиридона-Сонцеворота), хоч і непомітно, але день починає збільшуватися, ніч вкорочується. Враження, що Новонароджений Ісусик додає усім світла і долає пітьму.
Однак на Святий Вечір, у Різдво Христове (тут уже ідеться про західний календар) українці таки дотримуються своїх прадавніх звичаїв та традицій: вносять до хати дідуха, кладуть під стіл оберемок сіна чи соломи, запалюють свічку і моляться за померлих, таки звучать українські (!) колядки чи різдвяні пісні, віншування, від хати до хати ходить український різдвяний вертеп.
Свята вечеря, яку родина розпочинає х першою зорею (вона сповіщає про народження Ісуса Христа і завершення Різдвяного посту) також відбувається за українським звичаєм. Але останній день перед Різдвом ще «пісний», тому готують дванадцять виключно пісних страв. А це – кутя, узвар, пампухи, вареники, голубці, гриби (солені, мариновані, грибна підлива), риба (смажена, копчена, запечена, маринований оселедець), борщ, квасоля, варена капуста з пшоном, картопля, шулики з медом… Може бути кілька варіантів заміни тих чи інших страв, але неодмінно дванадцять.
…Трапеза трапезою. Обряди обрядами… Та, все ж, святкуючи Святий Вечір, Різдво Христове, насамперед не забуваймо про іменинника – Дитятко Боже!
Коментарі