У третій четвер травня відзначаємо День вишиванки - національне свято, яке покликане зберігати споконвічні народні традиції, створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Свято вже стало самобутнім і самодостатнім. Завдяки українській діаспорі поширилося воно і за кордоном. Гості з інших країн хочуть придбати нашу вишиванку як дорогоцінний сувенір, пам'ятку про мальовничу Україну.
Ідею акції у 200 6 році запропонувала студентка Чернівецького національного університету Леся Воронюк. Від національно свідомої студентської молоді завжди очікуй несподіваних радикальних дій. Їхні ідеї швидко стають суспільними. Це ж, передусім, студенти творили в Україні Майдани і Революції.
Спочатку вишиванки одягнуло кілька десятків студентів і викладачів університету з Буковини. Та вже впродовж наступних років свято перетворилося на всеукраїнське. Воно не передбачає якихось обов'язкових заходів, а лише одягнути вишиванку і піти на роботу, на навчання, навіть у магазин за покупками, зустрітися, поспілкуватися з друзями на вулиці, демонструючи свою національну, громадянську позицію, культуру, освіченість, духовну свідомість. До церкви взагалі личить ходити у вишиванці. У такому одязі закодовано багато символів, сили, оберегів, краси.
Дещо з традицій.
Вишиту з білого полотна сорочку носили тільки у святкові дні.
Кожна дівчина перед весіллям повинна була сама вишити сорочку для себе і свого нареченого. Вишиваючи сорочку для милого, завжди нашіптувала молитви і замовляння, щоб суджений був вірним.
Для новонародженого шили першу сорочку з батькової сорочки. (Її також оздоблювали вишивкою). Вважається, що в ній зберігається батьківська енергетика, необхідна для захисту дитини від всіляких хвороб. Дівчаткам шили сорочку з маминої.
Новонародженій дівчинці вишивали сорочку з чорними візерунками, як символ землі, родючості; хлопчикам з синіми та зеленими візерунками, бо вони захищають від стихій.
Сорочку з нових тканин дитині дарували вже до триріччя. Тоді візерунки були червоними - символ батьківської любові й кровних зв'язків.
