18 грудня — свято преподобного Сави Освяченого (439-532 роки життя), великого пустельника з Малої Азії, наставника давніх монахів, оборонця правдивої християнської віри перед єретиками.
В українському народі колись цей день називали - Чоловічим святом. (Жіноче свято припадало днем раніше, на Варвари, 17 грудня). Але святкували його вельми своєрідно. Кожна жінка величала свого чоловіка (чи то був Іван, Петро, Андрій, Микола...) Савою-іменинником і весь день кепкувала з нього, змушувала до непотрібної роботи (наприклад, переставити скриню з одного місця на інше місце, у чому необхідності не було), не пускала до шинку, а під кінець дня, увечері, навіть справляла «поминки» за ним. Чоловік мав усе терпляче зносити, мовчати. І тільки ввечері «на поминках» жінка накривала названому Саві щедрий стіл, не обходилося без чарки. Інколи робили це колективно. Гуртом збиралися сусідки і сусіди, у кого був і де був Сава.
З народних жартів:
- Який Сава - така йому слава.
- Сава - бідний, сів на лавці і плаче...
- По Савці свита, бо на Савку шита...
- Бідному Савці нема спокою ні на печі, ні на лавці: на печі печуть, на лавці січуть.
- Нема Савці спокою ні вдень, ні вночі...
- Савка тільки вночі їсть калачі.
Коментарі