Все в блогах
Загубився пастушок
- Автор: Василь Тарчинець
- Перегляди: 494
Мені було лише шість років. Як і усі рекітські хлопчаки любив взимку кататися на санях, бавитися у сніжки, спостерігати за пташками. Але найбільше хотілося купити глиняного свистка-півника про що не один раз і не два благав матусю. Щоправда, вона уже давно погодилася, навіть казала що відклала на це ганчір’я. Єдине – треба було дочекатися весни, коли приїде у село на возі гончар, привезе на ньому різний крам і омріяні мною свистки-когутики.
Майже щодня я виглядав весну через невелике віконечко нашої крихітної хатинки, але вона не поспішала приходити. Аж тут раптом, із гори Кичери під церкву, побігли невеличкі струмки, появилися острівки на протилежному боці, ласкаво усміхнулося сонечко зігріваючи землю.
Над садом цвірінькотіло птаство, шукаючи собі смачну поживу. Моя невтомна матуся, як завжди навесні, поралася га грядці висівала на розсаду капусту і бур’яки. Аби я часом не наробив якоїсь шкоди мусив знаходитися біля неї.
Та хіба міг я з цим змиритися? Звичайно-ні! Як тільки відвернулася в інший бік матуся, мерщій заскочив у пивницю і захопивши клунок із ганчір’ям щосили біг вузькою стежинкою що петляла понад цвинтарем. Навіть і не помітив як добіг до церкви, а далі через місток – від нього до гончарської підводи рукою подати. Підбігаю. Дарма, що тут жінок і дітей зібралося чимало, гончар-продавець побачивши мене запитав:
