До колективної книги «20 років МАЛіЖ»
Напевно, прочитавши заголовок моїх спогадів, велика кількість людей подумає: «Вона безперечно виграла в лотереї», «Ця дівчина отримала дзвінок від надоїдливих аферистів і просто повірила в те, що вона стала переможцем 100 млн гривень?», «Невже їй подарують авто?»
2018 рік… Дзвінок… Я – членкиня Малої Академії Літератури і Журналістики…
Навчаючись в школі, я почала свою творчу, віршовану стежинку, яка відкрила мені двері у світ, де поезії мають свою ціну. Чесно кажучи, мені подобався цей дух суперництва у конкурсах, в яких я неодноразово почала брати участь ще з 4 класу, навіть якщо й не отримувала першого місця. Підтримка батьків щодня давала мені сили та натхнення, щоб долати вершини, шукати нові рими (навіть і тут вона получилась).
Конкурси, фестивалі, вистави – усе це крокувало зі мною нога в ногу, і я вірила, що колись станеться момент, який зможе зблизити мою творчість із відомими, талановитими людьми. І це трапилося! У 8 класі я отримала дзвінок від голови Сколівського відділення МАЛіЖ Наталії Богданівни Диміцької, який дав мені змогу долучитися до дружньої сім'ї МАЛіЖ, я не вагаючись, одразу ж погодилася.
Почали виходити друком мої вірші у журналах «Країна талантів», потім я поїхала на фестиваль «Рекітське сузір'я – 2019», на якому чудово провела час, відвідуючи майстер-класи з малювання, де й познайомилася з надзвичайно талановитим художником – Василем Михайловичем Сеньком. Мене приємно здивувало, коли побачила, як вправно його рука водить пензлем, вимальовуючи рекітські гори. І саме від того моменту, я ще більше захопилась картинами, якими почала оздоблювати сторінки своїх віршів.
Якщо мене спитають про людей, якими захоплююсь, то я не зможу не згадати про ректора МАЛіЖ Василя Федоровича Тарчинця. Це людина – мотиватор з великої літери. Після нашої першої зустрічі на фестивалі «Рекітське сузір'я – 2019», я відчула його тепло, надійність та підтримку, навіть уявити складно життя МАЛіЖ без нього.
Під кінець 2019 року вийшла друком моя перша збірка «Фріссон і трохи сонця». Я вклала в неї всю енергію та максимум сил і це замітно, адже отримала безліч відгуків, що читачам вона сподобалась. Навіть місцева газета взяла в мене інтерв'ю, в якому я розповіла про свій творчий шлях та доробок.
Мала Академія Літератури і Журналістики подарувала мені не тільки приємні спогади, хороших друзів, колег, як з України, так і з інших країн, а й безліч нагород. У 2020 році я стала лауреатом літературної премії ім. Наталі Петренко – це було велике здивування, адже навіть не очікувала почути таку приємну звістку. Проте і від 2021 року отримала чудові подарунки, як-от: гран-прі у номінації «Дитяче та юнацьке радіо», громадську посаду заступника головного редактора «Радіо МАЛіЖ». У коло моїх зобов'язань входить планування випуску передач, монтаж радіоефірів, оформлення заставок, створення логотипів і допомога у долученні до роботи у радіостудії юних журналістів. І от саме в цей момент я зрозуміла вислів Григорія Сковороди, що сродна праця – це найсолодша в світі річ. Тому що саме готуючи до випуску ефіри, пишучи вірші, малюючи малюнки, моя душа поринає у світ, де тільки місцевими жителями є творчість та я.
Впевнена, що наступні роки мені принесуть також безліч нагород – подарунків. Але… Але все-таки відзнака отримана у 2018 році пам'ятковою буде завжди.
А ще завдячую долі, що за поданням нашого усіма любимого ректора Василя Федоровича Тарчинця та його колег журналістів мене прийнято до Національної спілки журналістів України. Виявлене до мене довір'я – виправдаю.
Юлія ТАЦИНЕЦЬ, м. Львів
Коментарі
Спасибі велике!
Дуже дякую Вам за таку можливість! Приємно чути.
Хто наступний?!