Ніч розсипає зорі, як бурштин,
І місяць срібним човником блукає,
Серед німих, задумливих картин
Вона весь світ теплом заколихає.
Шепоче вітер у густій траві,
Заснули птахи, спочивають квіти,
І сни приходять, світлі та живі,
Щоб у пітьмі фіалковій світити.
Вона вкриває оксамитом місто,
Запалює ліхтарики планет,
І сипле зоряне, палке намисто
На темний, загадковий силует.


