На планеті проживає сім мільярдів людей, і всі ми переживаємо різні почуття, перегорнувши календар з написом «28 лютого». Для когось весна – це сигнал до оновлення, для деяких – початок палкого, як перець, кохання, а хтось сприймає цю зеленокосу красуню як символ рожево-білого цвіту, що сиплеться звідусіль.
Особисто для мене – це пора невизначеності. Небо у квітні дуже мінливе, як і думки. Складно зрозуміти, що ти відчуваєш насправді: небесно-блакитний спокій, гіркий біль чи квітучу радість. Як би це банально та сіро не звучало, але саме небо диктує настрій, я наче залежна від подиху вітру, шелесту тонких гілок – мене приваблює така атмосфера. Прокинувшись, можу годинами сидіти на балконі, пофарбованому в бузковий, та розглядати фрески на сусідніх будинках. До того ж, неймовірно обожнюю дощ. Що може бути кращим, ніж спостерігати за сталевими хмарами та зливою, яка дарує нове життя пожовклим рослинам, з філіжанкою запашної кави та мудронезламною класикою в руках. Переконана: саме така негода й змушує тебе до роздумів про себе, про почуття, майбутнє, друзів та налаштовує на голі розмови.
Мабуть, тиша та погляд можуть сказати набагато більше ніж «найщиріші» слова. Тому довіряйте їм та промінчику у своєму серці.
Коментарі
Виходить я водозалежна :)
Як гадаєте?