Спокійний, коли залишаєшся вдома. Ранкове світло вихідного дня тьмяніше, ніж зазвичай. В обіймах м'якого покривала і з горнятком міцного чаю в долонях. Усе тепло початку цього дня вирішило зостатись всередині і споглядати з-за вікна відкритий простір, що підлягає дощовому очищенню від міського пилу постмодерної сухості та зволоженню спраглої весняної краси. А ти – частинка цього тепла. Сьогодні займатимешся своїми справами під акомпанемент монотонної пісні небесного плачу.
Сумний, коли думки беруть в полон, і ти сама перетворюєшся на дощ. І відчуваєш себе як промокла наскрізь кішка, якій пригадуються дні, коли вона проводила такі дощові моменти в теплій квартирі, коли була ще кошеням.
Той, під який хочеться вийти, відчути кожну краплю небес на собі. Як фізично, так і емоційно.
Дощ – не просто явище. Чи наявність сенсу в речах і є явищем? Метафоричність чи реальність. Дійсна нездійсненність емоцій цілої планети або, як мінімум, твоїх.
Дозволь час від часу собі бути дощем, але ніколи не будь однаковим.
Коментарі