Багато років тому, у далекій Америці з'явилися нові птахи. Вони були червоного кольору в чорний горошок. На перший погляд, ці дуже милі створіння здавалися неспроможними зробити щось погане. Усе було б і насправді так, якби не те, що коли птахи починали співати, усі люди, які були поблизу, перетворювалися на колючі кактуси. З кожним днем пробратися на галявину, де мешкали колібрі, ставало все важче і важче, а в селі, яке було поблизу, ставало все менше людей, і ніхто не знав, як зупинити вбивчу силу маленьких пташок. Називати їх стали сиренами.
Жила у тому селі дівчинка, яку звали Олею. Вона повсякчас охоче пізнавала світ і намагалася знаходити й бачити в людях тільки хороше. Дівчинка була доброю, щедрою й завжди всім допомагала. За це її любили і називали сонечком, адже Олине личко завжди сяяло усмішкою, і коли вона заходила в чийсь двір, там ставало світліше.
Одного разу Оля зайшла в саму середину лісу, побігши за красивим метеликом. І, сама того не знаючи, вона вийшла на злощасну галявину. Дівчинка ніколи раніше там не була, але їй розповідали багато історій, пов’язаних з цим місцем. Зрозумівши, де опинилася, Оля вирішила, що мусить допомогти своєму селищу. Дівчина сміливо підійшла ближче, сирени її побачили, але не відреагували.
Пташки просто не змогли нічого зробити, адже їх щось стримувало і не давало відкрити дзьоба. Це була сміливість!!!
Тим часом Оля вже хотіла підійти ближче до сирен, але тут помітила яскраву рожеву квітку, яка не була схожа ні на яку іншу рослину, яку доводилося бачити дівчинці. Квітка була невимовно гарною, тому Оля вирішила її зірвати для мами. Як тільки дитина зробила це, побачила фантастичну картину: птахи почали змахувати крилами і, ніби борошно, червоний і чорний пилок розлітався в усі боки. А квітка перетворилася на різнокольорові блискітки. Пташки ж тепер були ніби пофарбовані зеленим, синім, жовтим, фіолетовим та іншими кольорами. Оглянувшись, Оля побачила, як замість кактусів, радіючи, бігли на галявину всі ті, хто колись почув спів сирен.
Коли усі повернулися в рідне село, виявилося, що Олю шукають уже третю годину. Після почутої історії всі жителі Венери (назва села) визнали, що Оля справжня героїня.
А на тому місці, де була квітка, через багато сотень років виріс величезний дуб, який і зараз є на тій галявині. Оновлених пташок невдовзі стали називати колібрі.
Пройшло багато років, і колібрі стали для всіх милими і беззахисними, й ніхто навіть не здогадувався, що колись їх звали сиренами.
Коментарі