Ганнуся прокинулась, протираючи очі від ранкового, теплого промінчика сонця, який лоскотав її щічки. Протягнувшись на ліжку, не маючи бажання вставати, адже це вихідний, дівчина притихла на мить.
«А де це всі? Де мама, де сестричка Оксанка, яка завжди будить мене, щоб погратися з нею у хованки?»
Піднявшись трохи, Ганнуся стала прислухатися. В будинку було тихо, тільки за вікном було чутно татових голубів, які воркотіли беззупинно. Схопившись вона підбігла до вікна, заглядаючи, що там. Оксанка з татом годували голубів.
«Ось чому цих птахів так було чутно», - подумала Ганнуся.
- Тату, Оксанко! - промовила дівчина, махаючи рукою їм через вікно. Тато помітив і теж помахав у відповідь, ніби закликаючи її приєднатись до них.
«Вже йду, іду» - про себе подумала дівчина і хутко одяглася, вибігла на вулицю.
Було тепло і сонячно, на небі ні хмаринки. Повівав теплий літіній вітерець...
- Подивись які вони, доню, як підросли!
- Цей білий який гарний, невже це той, що подарувала тобі мама? - сказала Ганнуся, дивлячись на тата.
- Так - це саме той!
- А чому їх тут так багато, вони всі наші?
- Ні, - відповів тато. - Це сусідські голуби прилетіли на воркотіння птахів, напевно зрозуміли, що їх годують нассінням сонячника.
- Вони його так люблять, - промовила Оксанка, тримаючи повну жменю насіння.
- Вже час і нам поснідати, - запропонував тато і дівчата відразу погодились.
- То ходімо, мабудь мама вже нас зачикалася, - сказала Ганнуся і вони в трьох повернулись до хати, де на них на столі чекав смачний сніданок.
Коментарі
Щиро дякую!