Я захлиналася… Щоденна рутина тяжкими поржавілими оковами зв'язала мої худі зап'ястя, буденність життя кислим присмаком стояла в роті. Я потопала… Нахабні хвилі проблем з головою покривали і затягували у водоворот долі, змушуючи мої смарагдові очі блякнути, втрачати свій колишній чаклунський колір.
Не знаю у який момент в двері моєї підсвідомості постукали адреналін та жага пригод, можливо, тоді, як я читала книгу, назву якої не згадаю і під страхом смерті або ж в міріадний дощовий вечір... Одне знаю точно, після того корма мого життя розвернулася на сто вісімдесят градусів і понесла мене у невідомі виміри.
Подорожі… Ось те, чого так бракувало моїй невгамонній натурі, ось той необхідний кисень буття, життєдайна вода існування.
Тепер, сидячи вдома, я розглядаю численні полиці різних амулетів, сувенірів, подарунків, різноманітних пристроїв і розумію, що на їхньому місці могли пилючитися нудні книги або ж нікому не потрібні дрібниці, замість того чи іншого шрама або ж знака могла бути чиста та гладенька шкіра офісного планктона, замість незліченної кількості фото – посередні знімки із днів народження. І справа не лише у декількох тисяч друзів у соціальних мережах, різного статусу та менталітету, а в неоціненному скарбі досвіду, який з роками лише накопичуватиметься.
Коментарі
Безмежно вдячна! Сподіваюся одного дня це в мене все ж вийде!
Цілком згодна з вашою думкою. Дякую!
Дуже дякую за такий чудовий коментар!