Знаєш, так хочеться забутися в обіймах багряної осені. Під картатою ковдрою тонути в сновидіннях із дев’ятої до дев’ятої, і ніхто не говорив, що вночі. Плескатися в калюжах, мовби ніхто не скаже, що вже доросла. Вишивати золотом килими й розфарбувати сірі будні аквареллю. Пливти в океані рум’яного листя між лабіринтів безлюдних багатоповерхівок. Хочеш, простягну тобі долоню й потягну вслід за мріями?
Бачиш, я та колишня подруга зими. Вона своїми гострими доньками-сніжинками ранила моє палаюче серце. Чорнильними ріками стікала донизу кров. Я кружляла у вальсі з хурделицею в найдовшу ніч на льодяному балу, а зима мені не надіслала совою навіть запрошення.
Заметіль зіткала почуття з серпантинів полярних ниток і подарувала на день народження. Під супровід оркестрів грізної снігової королеви. Якщо бажаєш, то ступай за мною в палаци спогадів. Чи то солодких, чи то гірких…
Відчуваєш, що знаєш мене вже не одну весну. Це ж я заручена з її молодшим сином. Березнем. Ми втрьох танцювали під першим яблуневим сніжно-білим снігом і бігали по майже скреслій кризі. Пам’ятаєш? Шкода, що не вдасться відсипати час назад…
Срібна крапель дзвінкими переливами сопрано співає за вікном, а ми закуті в танго в порожній від зайвих думок квартирі. Стрибай через прірву бажань до нас!
Озирнись… Розжарене сонце пульсує в такт із жовтавою кров’ю у венах. Моя юність просочена вщент ароматом літніх пожеж. У долоні тримаю маки, зірвані поспіхом коло воріт у безкраїй степ. Тобі подобається щастя літньої ночі? (Доливаю гарячого чаю до склянки, щоб той не вистиг) Ми її полонені. Так і хочеться простягнути пальці до космосу й зібрати в жменьку зірки. Ти зі мною?
Не мовчи. Мрій. Згадуй пройдені сходинки, навіть якщо спіткали падіння.
А я так і залишуся у твоїх очах маленьким руденьким звірятком…
Коментарі