Загорнувшись в безрозмірний светр і підсунувши коліна під голову, міледі блукала коридорами власної свідомості. Ах, як же вона обожнювала це місце — з підвіконня було видно всю глибину безмежного неба...
Нарешті можна обдумати те, що при світлі дня здається безглуздим, таким далеким і незбагненним. Розум знову брався за будівництво повітряного замку, який руйнувався при першому ж, здимленому думками, вітрі. Ніздрі вловлювали нотки духм'яного какао. Жадібний ковток. На поверхні улюбленого кухлика булькотіли «величезні» глиби смачнющого маршмелоу. Несамовиті айсберги обмежували рухи невагомих сузір'їв. Альфа Центавра здавалась напрочуд впевненою, ніби зберігала у серці таємницю чийогось кохання. На вершечку малої Медведиці, заливаючись сміхом, витанцьовувала Полярна зірка. Яка ж вона шибениця!!! Проте роботу свою виконує пречудово — її поважають усі моряки. Відкинутий європейськими астрологами змієносець, нарешті домігся свого — його включили до Гороскопу.
«Впертий... здається, це мій охоронець».
Спопеляючи себе черговий раз, Фенікс заграв новими барвами... Здається, сьогодні почалась Галактична весна... Саме час пробуджуватись...
Жадібний ковток ароматного какао. «Саме час... саме час»
Коментарі