Уявіть яскравий спалах вогню, що, освітлюючи все навколо, раптово стовпом підноситься вгору й за мить згасає. Мабуть, це порівняння буде найближчим до того голосного, наляканого, здивованого, чіткого й неочікуваного «а-а-а». Крик вилітає з напруженої гортані й відлунням розноситься навколо. Коли немає місця словам, спалах емоцій передається настільки ж яскравим вигуком.
Образи стихають в голові – й ось перед очима хлопець, який сором’язливо дивиться на дівчину. Він стоїть невпевнено, постійно смикаючи рукав свого, на цей раз випраного, піджака. Не знаючи, як продовжити діалог, він зупиняється, шукаючи потрібних слів. Його «а-а-а» приглушене, ледве виразне, трохи змішане з «е-е-е…»
Ось маємо іншу ситуацію. Тепер «а-а-а…» вимовлено з розпачем, служить за паузу перед трохи здивованим «А як же?..» Часто звучить, коли людина вже не може зарадити справі, а дане становище не влаштовує її.
Скільки ж усього може розповісти лишень одна буква, вимовлена з різною інтонацією! Чи не так?
Проза
А...
- Автор: Анна Соболєва, член студії "Перевесло" м. Полтави
- Перегляди: 181
