За законами математичної логіки, щоб не випливало з хибного твердження, наслідок (імплікація) двох висловлень буде істинним. Здається, на цьому принципі побудована більшість ідеологій.
Якщо наслідком позитивного було також позитивне, то це надзвичайно добре. Якщо із неправильного все одно виходить правдиве, це також добре, але наявності хибного в основі заперечувати не можемо. Навіть якщо наслідком абсурду є абсурд, твердження є істинним.
Ідеологія зароджується в людському егоїзмі, завищеній самооцінці та певних психологічних порушеннях її представницьких постатей в комплекті з протилежностями в особах підлеглих та «фанатів».
Культ особи ніколи не несе в собі нічого позитивного, але й навіть нічого нейтрального, бо з точки зору наукової точності, яка розглядає такі історичні процеси, божевільні ідеї возвеличення когось над кимось, не враховуючи релігії та віри (бо ці поняття із даними роздумами ніяк не пов'язані), приведуть до нещасливого розвитку подій, повного розчарування після «розвіяння туману».
Влада робить із людьми страшні речі, якщо вона в руках «неправильних» людей. Історично перевірено і доведено безліччю прикладами. І далеко заглядати у минуле не доводиться.
Нічого дивного, що інколи світ створює як частину себе дещо настільки незрозуміле. Незвично для нас, зовсім інших його частин.
Все, що є у цьому світі, створено не нами, а лише модифіковано з нашою допомогою. Тому багато тавтологій, оскільки ми не ідеальні. Що є поганим, а що хорошим? Бо якщо змінити перспективу, все перевернеться з ніг на голову. За правильність наявного судити не людям, та в наших силах багато чого змінити. В руках людства його майбутнє, але частково. Ми такі ж творіння, як і абстракція всього.
