Ти прийшов уночі, ледь чутно й незримо. Здригнулася тільки, а зранку взялася за перо. Відкладати так довго з тобою розмову вже більше не вийде. Пропоную завершити тут, у двобої. Лиш ти та я. Готовий?
Хижаче, нам потрібно розкреслити межі. Це кінець. Наші останні тижні. Дивися, я вже не відводжу своїх зіниць. Це кінець, друже. Метелики в шлунку були про тривогу. Я тебе не боюся. Більше не боюся. Мене не трусить від твоєї присутності. Ти мені був близьким. І, можливо, я б зробила для тебе багато. Але зараз — усміхаюся. Не так давно заплакала б, але не зараз. Твій образ тане. І я тобі кажу: бувай. Ми знайомі незнайомці. Тепер уже й мій час ставати щасливою, без надії колись припасти до твоїх вуст. Ти сторонній, і я, напевно, цьому рада. Моє тіло кричало про небезпеку. І ти навіть не зробив боляче цілеспрямовано. Дякую. За все дякую й відпускаю. Розриваю ті незримі нитки, що прив’язували мене до тебе. Я більше не згоратиму в тобі дотла.
Коментарі