Немає нічого малого, коли нас із тобою багато. Я втомилася бути богом: у мені не так багато наснаги. Ця історія на мене страшенно тисне, не знаю, що вже й робити… Дяка людям:обіймають сильніше й надихають читати швидше. Вони, ті ґазди із «тіней забутих», підтримують моє вогнище. Мені не страшно: вони не дадуть забути, але й підтримають, коли дуже лячно. Надсилатимуть веселі мемчики, розкажуть, чого не жити у війну, то зневажати воїнів; говоритимуть словами класиків або й просто знайдуть загублене слово. І поки ці володарі вогню підійматимуть тих, хто падає, я знаю, що саме в цю мить замість Бога говорять янголи. Що саме тоді, коли сил вже немає, на арені вироджується Шива. Що зараз я теж одна із тих рук, яку можна подати збитим. Разом із вами цей вогонь перетворюється на життєдайний. Говори про все. Кричу про війну; разом цю гідру здолати. Тихо "донать" на наше ЗСУ, «відправляй хоч Франка на фронт» — кожна гривня має значення. Пам’ятай: ми складаємо новий політичний конструктор. За нами риторика, за нами світ. Шлях цей на крові наших, бо знаємо, за що боремося. Хай краще буде культ життя; через войновничу русню рівень щастя не має падати... Спочатку піклуйся про себе, а потім підтримуй ближніх. Це громадянська ініціатива, де поки ти стоїш — хтось дозволить собі перепочити.
10.06.2022
Проза
Ми вогонь одне одного
- Автор: Пукас Єлизавета, 18 років, Полтава, «Перевесло»
- Перегляди: 212
Коментарі
Далі не пишу, бо продовжую мислити, осмислювати прочитане. Я поки у стані розсудку...
А я уже, здається, писав Вам, що Ви вмієте писати... Так і Є...