О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Ліна Костенко
Там, в обіймах неба світився Київ. Перед ним, кажу мамі, розстріляний знак. «Тут вбивали людей, доню. Це ще не найстрашніше, що я тобі показую». У ту секунду почалася тривога. Я вже знаю, що то не іграшки. Лише металеві конструкції лишаться при дорозі. У кращому випадку: одна чи дві згорілі машини. Дощова смута наповнює змертвілу картину на фоні бігборда: «Відбудуємо країну разом». Мій покоцаний прапор майорить на вітрі. Як же хочеться то бачить востаннє під тривогою…
Коментарі
І я не прогадав, бо у цих чотирьох рядках картини не тільки столиці, а й усієї ПОКАЛІЧЕНОЇ УКРАЇНИ.
Та надія вмирає останньою, бо ще майорить, хоч і покоцаний прапор, на фоні бігборда "ВІДБУДУЄМО КРАЇНУ РАЗОМ!"
І ЦЕ СТАНЕТЬСЯ... УКРАЇНА, ЗАВДЯКИ СВОЇМ ЗСУ, ПІШЛА В НАСТУП, ВИЗВОЛЯЄ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІ СВОЇ ТЕРИТОРІЇ.
Цей і всі твори-мініатюри , як зауважує наш ректор, гарні і читальні.