У школі було так мило), кожен готувався до свого. Я сварилася з однокласниками, але зараз розумію — то було по-доброму. Учила мсьє Брахіма правильно вимовляти українські слова, а потім голосно сміялася, бо не знала й сама істини. А от на історії нашої держави ми наврочили те, шо стало нашим завтра… Потім була література — кожна цитата тепер так важлива! Бо «у мене {таки} стукотить у грудях грудочка любимої землі»…
Він читав на тому уроці вірш, я знімала на відео. Каже, знаєш, то була іронія, а зараз… Який непередбачуваний цей бісів світ!
На перерві, на диво собі, я пила нарешті з ним чай. Сам купив/запросив/пригостив. Аж навіть від своєї дівчини демонстративно пересів. Я розгубилася… мабуть, трошки літала в хмарах. Але ті посиденьки для мене такими були — не описати словами.
Останній урок біології — без страху вже підсіла до нього. Учив там кожен своє: він – фізику, я – літературу. Разом тільки жарти випускали невпинно. Я сміялася й, мабуть, червоніла. Він провів до вчительської, щось пробурмотів і пішов, кинувши «побачимось»! Дружити раніше не виходило: хто ж знав, що то вперше було й востаннє..
На уроці святая святих я скоріше пізнавала життя. Комбінації тіл такі важливі! І я так багато чого зрозуміла. Потім ввечері гуляли з мамою. І планували в четвер постріляти. Ні, я за мир, безперечно, але зброю краще в руках тримати.
Далі — все. Обірвалося ніби. О 5:27 почалася війна. Поки не знаю, чи питиму ще з ним чай. Чи читатиму шкільні книги. Чи піду знову на уроки. Чи зустріну когось із них…
Тепер мрію про перемогу. І бережу день, що дійсно став останнім в епосі «до».
13.03.2022
Коментарі
Дай Боже якнайшвидше і без втрат!
Дякую! Зворушили до сліз!