Моє волосся дріботливо перетинало меридіани вечірнього ліхтаря. А він, як восьминіг, звабливо простягав свої щупальці. Хоча ні, знаєте, тепер я бачу в ліхтарі метелика, чи, може, пелюстки ромашки, чи, може, хижі лапки павучка, який допомагає тягнути ниточки світових невидимих законів, наче музикант, який імпровізує й імпровізує на клавішах темряви.
Схопила натхнення, прив'язала за ниточку до серця й не відпускаю. А ти так можеш?
Коментарі