Десь у гущавині лісу веде крута стежка до озера.
Воно велике, кругле, немов хтось викреслив його у вигляді кола чи ока. Вода темна від крислатих гілок дерев, а сонце сховане за їхніми розлогими верхівками. Попри те, що озеро ховалося в тіні, воно блищало як дзеркало, у ньому відбивалися й небо, й усе навколишнє.
Посередині озера вальсувало лапате листя в танці з квітами. Латаття.
Якщо подивитися на нього з висоти хмар, що тануть у безмежній височині, то можна побачити «погляд» лісу. Глибокий та вдумливий. Саме таким він має бути в того, хто бачив усе.
І молодий птах, що вперше вилетів зі свого гнізда, закарбував таким цей краєвид назавжди.
Коментарі
Мені було цікаво...
(А може не веде!) Може краще: Крізь гущавину лісу?