Щастя чи біль, розквіт чи життя – усе це являється синонімами до одного слова. Слова, яке сьогодні почути дуже важко, а повірити в те, наскільки воно щире – ще важче. Іноді навіть і неможливо. Так, це «кохання». Чому ж зараз ми так цураємося цього слова, чому ми боїмося повірити в його щирість, а ще більше питання постає у тому, чому ми самі не можемо його сказати? Здавалося, якесь там слово, якісь жалюгідні сім букв, якісь нікчемні три склади,то чому ж так важко їх вимовити? Я гадаю, що його настільки складно стало говорити через постійну брехню і негатив. «Зараз дуже складно комусь довіряти, а тут потрібно ще комусь сказати про свої почуття!». Саме за цим принципом живе дуже багато людей в наш час, дорослих людей. І якщо так думають дорослі люди, то що можуть думати підлітки? А ось що: вони не вірять в те, що кохання досі існує. Вони стають дорослими і відкидають будь-які знаки уваги, скидаючи усе це на «лицемірство, підлість та користь». І я вважаю, що це дуже погано, що зараз так багато людей зневірились в коханні і бачать сенс життя лише в грошах. І ще гірше те, що в наш час ніхто не хоче дивитися на внутрішній світ людини і оцінюють її лише по зовнішності та по статках. Але ж щастя не в грошах…
Це жахливо, коли людина не може відчути того справжнього почуття, яке ми називаємо коханням. Адже потрібно лише раз відчути тепло не від одіяла чи батарей, а від тієї людини, за яку готовий і життя віддати. І ти більше не захочеш відпускати цю людину. І єдине, що ти будеш хотіти – це знову відчути те тепло…
Що розбрат тут чинить…
