На конкурс Міжнародного фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021» у номінації «Проза»
Можливо, ви дійсно подумали, що буду перелічувати речі, які вважаю нудними та обтяжливими. Але цього не станеться… Адже просто не маю ні в голові, ні на окремому аркуші цього списку. На мою думку, у цьому питанні прихована така річ – ставлення до життя. А саме до того, що дарують тобі його ласкаві руки та що ти приймаєш від них з усмішкою на обличчі. Мабуть, трохи незрозуміло – тож поясню.
Наприклад, багато тинейджерів ходять до школи з похмурими обличчями та часто не усвідомлюють важливість навчання, не слухають вчителів, бо вважають їхні лекції не практичними. Але світ вигадав певні закони, одні треба ретельно виконувати, а інші іноді порушувати (це стосується стереотипів, що можна назвати правилами суспільної думки). Навчання в школі є основою життя, саме в цей період людина пізнає себе всередині та виражає назовні. Чи не прекрасною підтримкою на цьому шляху є школа? Я зрозуміла, що сенс шкільного навчання полягає в удосконаленні вміння приймати різне: те, що до вподоби, та те, що вимушене; те, що надихає, та те, у чому не бачиш нічого цікавого. Бо рукавичка життя виплетена з різних ниток. Щоб не заплутатися – треба подружитися з їх різнобарвністю та структурністю, улитися в загальну композицію.
З прикладу видно, що зацікавленість у чомусь залежить тільки від нашого ставлення до певних обставин: чи приймаємо, чи відштовхуємо. І справа кожної людини – обирати: поповнювати запаси нудної консервації чи приймати пігулки «щастя»?
Обтяжливим для мене стає те, що роблю без прийняття, любові, радості, що є головними ознаками життя – життя істинного. Тож вдихайте та видихайте якість життя в усе! В усе…
