Сторінка за сторінкою… Знову закінчується зошит з алгебри…
На межах кліток уп'ялися краплі дощу, які колись символізували щастя, а зараз іронічно нагадують смуток. У той вечір усе пішло не за планом…
Маленька чайна, захована в кутку величезного торгового центру, зачинилася досить швидко. Саме тоді освітлений карамельними ліхтарями парк, прихистив юні зорі. Ми дріботіли під невблаганний шум дощу. Тонкі аркуші паперу вкраплювали небесні сльози: іншого місця для пояснення алгебри не знайшлося…
Загадкова ніч розгадала таємницю твого улюбленого кольору - зелений…
А моя жовта палітра не відгукнулась у твоєму серці. На жаль… Осінній вітер пестить рум'яні щоки, ніби навмисно нагадує мить сполоханого поцілунку… О Небосхил! Він єдиний пам'ятає безліч історій. І наше кохання - не виняток.
Вікна старої маршрутки, змінюють краєвиди рідного мікрорайону… Знову цей парк з карамельними ліхтарями, просяклий чарівними спогадами…
Краплі дощу тоненьким плетивом встелили старий зошит з алгебри. Здається, його доведеться змінити…
Коментарі
МОЛОДЕЦЬ! Усі п'ять!