Звалася бабуся Ганею. Вона жила у своїй тісній хатинці сама. Одного дня бабуся Ганя сиділа біля вікна і милувалася довкіллям. Слухала, як співають пташки, дивилася, як плете павучок срібну павутинку, цвітуть квіти і... граються троє хлопчиків.
Їх бабуся добре знала. Це були Олежик, Петрусь і Русланчик. Олежик – чорнявий, у синій кепці. Петрусь – у червоній кофтинці та білих штанцях, і сам білявий. А Русланчик – маленький, руденький, у жовтому костюмчику. Діти бігали по травичці, бешкетували. Вони поламали усі квіточки, попсували павутинку, ще й кидали камінці у пташок.
– Ох-ох, ой-ой! Які ж ви невиховані, природу нищите!.. – зауважила бабуся.
– А ви хто такі? – запитали хлопчики.
– Я – бабуся Ганя, ваша сусідка, і я вас добре знаю. А ви так зайняті бешкетуванням, що нікого навкруги не помічаєте...
– Х-м-м, ну і як нас звати? – запитали хлопчики.
– Олежик, Петрик і Русланчик, – відповіла старенька. – Краще послухайте, дітки, – продовжила бабуся, – розкажу вам оповідь.
– Ну, добре, – відповіли ті і повсідалися на м'якенькій травичці, щоб уважно послухати.
– Ось на місці цієї квіточки, чи пташечки, чи павучка, якби були саме ви, чи сподобалося б вам, коли б вас штовхали, ламали, топтали, кидали камінцями?.. Правда ж, що ні? І їм теж неприємно. Потрібно захищати і любити все, що навколо вас, а не навпаки...
Бешкетники вдумалися у слова бабусі і пообіцяли, що більше ніколи не шкодитимуть природі, а будуть її оберігати. Тоді старенька заспокоїлася. Вона була впевнена, що хлопчики визнали свої помилки і не чинитимуть зла.
А мораль оповідки така: спочатку подумай про наслідки, перш ніж зло заподіяти.
Коментарі
Чекаємо від Єви новинок.