Стояла зима. Були люті морози. Одного зимового ранку прокинулися пташки. Холодно їм, немає чого їсти, бо сніг укрив усе навколо…
Ось прокинулися люди, стали ходити вулицями. Із магазину поверталася дівчинка. Помітила птахів, пожаліла:
– Ой, які маленькі, давайте я вас погодую!
Дівчинка покришила пташкам майже половину хлібини.
Птахи клювали крихти, раділи, дякували дівчинці.
Наступного ранку Зима почула, що пташки щебечуть, ударила морозом іще сильніше. Людей надворі було зовсім мало. Холодно, голодно… Пташки шукали їжу в годівницях, пробували знайти під снігом, та все марно.
Наступного дня пташки помітили світло у вікні, полетіли до нього.
У кімнаті якраз була дівчинка, що годувала їх. Вона побачила пташок і одразу зрозуміла, що вони потребують допомоги. Дівчинка швидко одяглася й винесла жменьку зернин.
У школі вона всім розповіла, що треба разом долати труднощі зими:
– Зрозумійте, – казала дівчинка однокласникам, – для нас крихта чи зернина дуже маленькі, а птахів вони врятують від смерті, холоду й лютої Зими.
Коментарі