Чи знаєте Ви, де живе казка? Одні кажуть, що за горами високими й морями широкими, інші упевнені, що за обрієм, де зорі поспішають зустрітися з місяцем, а сонце сідає спочити. Я ж твердо переконана: вона живе поруч із нами. Треба тільки навчитися її чути. Ось, приміром, сьогодні. За уроки братися не хотілося. Кіт Мартин, зручно вмостившись на моєму столі, примружив хитруваті очі і тихенько співав свою улюблену пісеньку. У дворі сусіда чулося постукування молотка. Я дивилася у вікно, згадувала літо, яскраві луки біля Ворскли і зустріч з мандрівним стрибунцем. «Хто він?», - поцікавитеся. Та це ж цвіркун, сірий і непоказний, але такий кумедний, непосидючий! Побачене захотілося оживити. Узяла олівця, намалювала маленьку голівку. Потім довгі ніжки, трохи закручені вусики. Захопившись, додала зручні черевички, гостроверху шапочку. На мить здалося, що цвіркун ворухнувся, примружив око. Я посміхнулася у відповідь. І тоді завітала в гості казка…
У містечку з дивною назвою Пустограй усе було, як завжди. Мурахи поспішали завершити новий будиночок. Равлик повз уверх стеблиною, намагаючись врешті-решт встановити рекорд серед своїх товаришів за швидкістю. Два білих метелика уважно роздивлялися себе в краплині роси. А під розлогим листочком дрімала стара бабка. У цей розмірене і спокійне життя вітром влетів поштарик Цвіркун. Він ударив лапкою схилений дзвіночок, і той озвався сполоханим «там-там…». Пустограївці вмить підвели голови, прислухалися.
- Шановні мешканці казково міста, - звернуся до присутніх Цвіркун, - я приніс вам телеграму незрозумілого змісту.
Жук-рогач нетерпляче озвався: «Читай швидше».
Поштарик трохи поворушив лапками, ніби перегортаючи сторінки, і продовжив.«До бро… сміливість.. тримай міц.. єдність то пам’я…чесність і твоя успіх…
Що за жарт? – озвалася стара земляна Жаба.
Вона була в містечку найстаршою, тому до її слів прислухалися.
Певно, хтось помилився адресою, - задумливо промовив Жук-рогач.
Саме цей поважний громадянин слідкував за порядком у Пустограї. Він зранку працював, утомився, А тепер ще й доводилося з’ясовувати зміст телеграми.
Мені здається, що це для нас попередження, - несміливо озвалася Божа Корівка.
Говорила вона тихо, мабуть, тому її слова ніхто не почув. Лише Цвіркун сів поруч з Божою Корівкою і спробував довідатися, чому вона так думає. Тим часом на луках здійнявся страшенний вітер. Будиночки мешканців казкового містечка хиталися та стеблинках, а двірничка Гусениця не встигала прибирати бруд на вулицях Пустограю. Раптом із сірої хмари з’явилося щось незрозуміле. Широкі брови, довгий ніс та нечесане волосся змусили городян затремтіти.
Тепер володарем усього в Пустограї буду я, Сіропуд, - надувши щоки промовило чудовисько.
Сказавши це прибулець потер шматочки хмари один об інший. Знову здійнявся вітер. Містечко вкрилося сірим туманом. Зникли білі ромашки і червоні маки, а гарненькі будиночки городян перетворилися на старі й похмурі. Відтоді життя в Пустограї змінилося. Равлик відмовився від рекордів, бо всім до них було байдуже. Земляна Жаба сиділа і сумно дивилася на сіру калюжу з сірим небом усередині. Жук-рогач нікуди не поспішав, лише зітхав довгими сірими вечорами. Сіропуд радів: у місті тепер темно й невесело. Єдиним, хто не хотів миритися з владою прибульця, була, як це не дивно, Божа Корівка. Коли всі лягали спати, вона витягувала з шафи маленьку скриньку. В ній Божа Корівка зберігала спогади. Так-так, спогади. Першу подаровану мамою ягідку, зелений листочок, що не був схожий на інші. А ще маленький ключик. Його дала Божій Корівці бабуся. Саме він повинен був їй допомогти врятувати казкове місто. Даруючи ключика онучці, бабуся сказала:
Він незвичайний. Його передають у нашій сім’ї від старших до дітей. Ключик має особливу силу. Здійснює одне, але найзаповітніше бажання.
Заплющивши очі, Божа Корівка подумала про те, щоб зробити Пустограй знову кольоровим, а його мешканців – щасливим. Пройшла хвилинка, ще кілька, але нічого не змінилося. Магія не діяла. Сумно і сіро. Раптом хтось постукав у двері. На порозі стояв Цвіркун.
Здорова будь, Корівонько. Прийшов до тебе порадитися. Я довго думав про те, що сталося. Певно, щось треба робити.
Так. Але що? Я спробувала бабусиного чарівного ключика, але він не діє.
Може, винна у всьому незвичайна телеграма?- похмуро сказав Цвіркун.
Ні, не впевнена. Мені здається, що в ній захована підказка, яка допоможе врятувати казкове місто, - відповіла Божа Корівка.
А як же розгадати таємницю?
Не знаю. Треба зібрати друзів і діяти.
Їх було п’ятеро. Стара земляна Жаба, Жук-рогач, Божа Корівка, Равлик та Цвіркун. Присвічуючи ліхтариком, вони знову і знову перечитували телеграму, намагаючись знайти відповідь. Не виходило. Здавалося, що сила Сіропуда безмежна, а Пустограй приречений. Голоси стихли. Сірість розповзлася по кутках. Равлик важко зітхнув:
Усе даремно. Загадка дуже складна. Може, хай спробують інші?
Тупнувши ногою, Цвіркун вигукнув:
Друзі, хіба будемо сидіти і чекати, що хтось змінить наше життя?
Узявши зі стола бабусиного ключика, Стрибунець подав лапку Божій Корівці, а та Жуку-рогачу. Підійшла стара земляна Жаба, а до неї - Равлик. Коли всі об’єдналися разом, ключик блиснув. Його іскорки торкнулися незвичайної телеграми. Букви пострибали, замінюючи одна одну. Здивовані змовники прочитали напис: «Тримай міцніше руку друга, пам’ятай, що добро, сміливість і єдність – то твій успіх».
І одразу прийшло рішення. Божа Корівка взяла велику коробку з фарбами. Друзі поспішили за нею, тримаючи в лаках пензлики. У двірнички Гусені від здивування відкрилися очі. І було чого. Пустограй зацвів білою, рожевою, червоною, синьою, зеленою фарбами. Мешканці містечка вибігали на вулиці й приєднувалися до Цвіркуна та його друзів. Похмуре обличчя Сіропуда бліднішало й бліднішало. Хмари відступили, сонечко тоненьким променем торкнулося центральної площі, на якій щаслива восьминіжка вибивала в бубон. Кольори сміялися, музика весело плескала в долоньки…
Задзвонив телефон. Кіт Мартин, зручно вмостившись на моєму столі, примружив хитруваті очі. У дворі сусіда знову почулося постукування молотка. Невже казка зникла? Ні! Я твердо переконана: вона живе поруч із нами. Треба тільки навчитися її чути!
Коментарі
Я не пророк, але якщо Ольга Куратнік продовжить займатися творчістю й далі, то матимемо зірочку, а потім і зірку планетарної величини. Собі бажаю про це дізнатися першим...
Авторко ОЛЬГО, Вам РЕСПЕКТ від мене і ПОДЯКА батькам та вчителям...
ПИШІТЬ, ТВОРІТЬ, РОЗВИВАЙТЕСЯ І ВИ ДОСЯГНЕТЕ МЕТИ, А СВІТ ЗДИВУЄТЕ...