На конкурс 19 -го Міжнародного фестивалю в ногмінації "Проза"
Казка
Якось надибав їжак зайця тай каже :
- Слухай вухастий, давай в сусідній ліс сходимо подивимось , як там живуть наші побратими?
-Хм, давай – каже зайчик.
- Ну тоді піду торбу збирати і завтра на світанку в дорогу.
- Добре, добре прокричав короткохвостий і пострибав.
Ще сонечко не прокинулося, як зайчик з голчастим у дорогу вирушили . Йти було чи мало. Повз річки котилося поле, зеленіли пагорби, а далі виднівся той самий ліс, про якого так довго мріяв їжачок.
Вже стало сутеніти, як двоє мандрівників потрапили до лісу.
- Довгоногий! А Довгоногий, давай збудуємо собі хатинку, наносимо гілок, моху і заночуємо. А завтра все гарно роздивимось.
- Ти сам і будуй, а я найду де переночувати - промовив зайчик стрибаючи, лише ноги йому виблискували.
- Ну , як скажеш, але дивись, щоб потім не жалкував ні про що.
Біжить довгоногий, як тут галявина , а на ній хатинка стоїть. Біля хати стара сосна, а під сосною піч, а біля печі лисичка пиріжки пече.
Пожалкуєш – пожалкуєш, от дурний колючий клубок – сам нехай і працює, а я і нічліг знайшов і вечерю смачненьку – став думати зайчун.
- Доброго тобі вечора сестрице – лисице , ще з далеку став вітатись вухастий.
Лисичка диву дала, аж підскочила від радості , коли зайчика побачила. От буде вечеря, ще й яка! – про себе облизуючись подумала хитруня.
- Ой, які пиріжки, які запашні на весь ліс пахнуть - став хвалити відразу короткохвостий.
- Ой, та що ти кажеш зайчику, може з’їси одного, запропонувала лиска, а сама і думає. – Ой, підгодую пиріжками, смачне м’яско буде, ой смачне!
Запросила лисичка довгоногого в хатинку, накрила стіл пиріжками , налила йому чаю запашного. Сів зайчик вечеряє, задоволений , аж посміхається до вух.
- А ти чому сестрице – лисице не вечеряєш? – став допитуватись косенький.
- Та ти їж – їж, тобі треба поправлятися , а то ти геть кістлявий, а я потім повечеряю.
Став заєць міркувати, чого це лисичка така дивна, мене годує, а сама навіть до пиріжків не торкнулася. Знаючи яка перед ним хитруня, йому , аж у горлі висохло і вуха повисали.
- Ой , що це з тобою сіренький? – стала питати лисичка.
- Та це у мене вітамінів не вистачає, стривожено заговорив заєць.
- Мені б капустини та морквини – відразу шкірка пружна б стала і вуха не звисали б.
А яке м’яско смачненьке буде – подумала лисиця. Ти вуханю сиди , а я піду у поле, капусти принесу і морквини, щоб твоя шкірка сяяла і вуха не звисали.
Побігла лисичка на городи людські, під ранок вернулася. Прийшла, а зайчик на печі спить, аж сопе. Вставай вухастий , я тобі вітамінів мішок принесла на сніданок. Ти поїж , поїж – мовила руда.
Зайчик з печі зістрибнув і до мішка, а там капуста така запашна, аж , аж! От бо і лисиця, думає що я такий дурний, є ні! Поїм і гайда звідси, бо вона відгодує мене , а далі сама на вечерю з’їсть – став міркувати сірий. Поїв короткохвостий тай мовляє до лиски.
- Ой сестрице – лисице , ти теж голодна і зовсім не спала! Ти лягай спи, а я до села побіжу, принесу тобі курку, та таку смачну… Ти ж мене нагодувала і заночувати пустила. Треба якось мені тебе віддячити – каже зайчик.
Ой, курка! Скільки м’яска буде , зайчик з куркою на вечерю – мовчки киває головою лиска.
- Добре – добре, ти біжи, а я посплю трохи, а далі курку приготую і повечеряємо, позіхаючи говорила лиска вмощуючись біля печі.
Лише лиска очі прикрила, а сірого так і бачили. Міряв довгоногий ліс та так, що аж за вухами шуміло. Прибігає до їжачка і розказує, як він у лисички заночував і пиріжками ласував. А голчун киває головою і сміється.
- Добре, що ти вечерею не став для рудої – сказав їжак заправляючи торбу.
- Пора вертатися, бо лисиця тебе так просто не залишить!
Більше короткохвостому не кортіло до іншого лісу ходити і пиріжків їсти.
