Були собі брат і сестра. Брат був грізний, суворий і звався Грім. А сестра завжди усміхалася й веселилася, звали її Веселка. Веселка кожного дня гуляла полями, лісами. Вона торкалася трави, дерев, квітів. Коли надходив вечір, Веселка засинала. Рослини сумували за нею. Грім завжди голосно кричав, стукав. Багато хто боявся його. Він не завжди був добрим і хотів, щоб Веселка не дружила з природою, не посміхалася всьому живому.
Одного разу Грім став кидати на Веселку краплі дощу, лякати її.
– Брате, зупинися, будь ласка, – просила Веселка.
– Ні, ти маєш бути далеко від землі, заховайся, – гримнув Грім.
Та ось вийшло Сонце – могутній правитель. Тут Грім став гладити Веселку. Але Сонце про все здогадалося.
– Що ти робив? – запитало Сонце в Грому.
– Я… я… кидав дощ, – зізнався Грім.
Сонце звернулося до Веселки:
– Може, треба його вигнати з нашого царства?
– Ні, – сказала Веселка, – гадаю, треба його пробачити й залишити.
– Добре, нехай буде з нами, – погодилося Сонце, – тільки ти, Грім, повинен нам допомагати.
На знак згоди Грім промовчав.
Із тої пори Грім і Веселка жили дружно, а Сонце весь час стежило за сестрою і братом.
Коментарі