ТУТ СОНЦЕ І НЕБО ЗОВСІМ БЛИЗЬКО
Щоденник Міжнародного фестивалю юних талантів «Рекітське сузір'я – 2019»
1 липня
Нарешті омріяна подорож почалася. Нас чекають Карпати. І швидкісний потяг везе на захід.
Тож, любий читачу, запрошую тебе віртуально долучитися до наших мандрів! Я розповім тобі про незабутні дні в Міжгір'ї. І для початку хочу зазначити, що, у першу чергу, ми їдемо наповнити новими враженнями валізи пам'яті, представити власні творчі здобутки на конкурсі та просто відпочити, подихати смерековими ароматами та впіймати миті задоволення.
Стукоче потяг, кружляє у вальсі кава у склянках. Пейзажі широких полів змінюють смарагдові верхів'я дерев та блискучі, дзеркальні річечки. Ми заполонили піввагона своїм дзвінким сміхом і ділимося спогадами, планами, здобутками. Переглядаємо світлини друзів, перегортаємо сторінки власних творів.
Варенички на вечерю й дієтичне печиво, бургери та огірочки – усе, як удома. Вечоріє. Фіалкове небо сколихнуло найтонші струни душі.
Ніч. Сонце золотом розчинилося в кришталевих склянках рік. За вікном мінялися пейзажі й міста, а ми ще довго гомоніли в очікуванні невідомого попереду.
2 липня
Ранок у Карпатах, без сумніву, чарівний (хоча дехто й проспав...). Стражі з рушницями біля кожного мосту й тунелю. Блакитні гори повільно вплітаються у високе небо. Поки що безхмарне.
Станція Воловець. На пероні навперебій запрошують до баз відпочинку й відразу чутно закарпатський діалект. А нас чекає водій Степан. Разом із ним їдемо автобусом до селища міського типу Міжгір'я, по дорозі зупиняючись попити прохолодної водиці з цілющого джерела. Вода була наче газована й із залізним присмаком.
Контрасти Карпат вражають. Ось лиш були широкі доли, а вже розкинулися гори. Старенькі, проте охайні будиночки переплітаються, мов в екзотичному вінку, з новобудовами.
Виявилося, що в цих краях також є свої рослини-паразити (як амброзія на Полтавщині) – борщовики. Від дотику до них виникають пухирі, які вилікувати нелегко.
Біля Міжгірського професійного ліцею нас зустрів веселий та жвавий, незважаючи на поважний вік, зачинатель та незмінний керівник МАЛіЖу Тарчинець Василь Федорович і розповів про особливості цьогорічного фестивалю. Ліцеїсти пригостили смачним короваєм.
Не встигли й оком моргнути, як вже кличуть на екскурсію. Прогулянка туристичними шляхами до водоспаду Шипіт вразила своєю чарівністю. У вухах шумлять дзвінко падаючі краплини, а око милує природа. Здалося, що це новий вид антидепресантів. Смачна чорниця в якості обіду й неповторне повітря, напоєне співом пташиним… Старовинна церква Різдва Пресвятої Богородиці XVIII століття й дзвіниця коло неї, вівтар, дитинець, ґонт – знайомимося зі старовиною.
Увечері репетирували на… природі. Познайомилися з не дуже дружелюбною козою. Перейшли, а точніше перестрибнули по камінцях і
колодах річку, пройшли хиткою кладкою й піднялися на пагорб, де, як не дивно, хтось до нас спорудив імпровізовану сцену. Гиготали досхочу, насолоджувалися краєвидами. Зелені Карпати остаточно полонили серце… Вражаюче!
Поверталися затишними вуличками селища. Лілії, троянди... Яких тільки квітів не насаджено на клумбах працелюбних міжгірян!
Після вражаючого першого дня в горах виснажилися, але залишилися задоволеними. Спалося міцно!
3 липня
Апельсин сонця котиться горами й будить нас, розливаючи фреш гірською долиною річки Ріки.
Генеральна репетиція! Вигладжені костюми та вишиванки. Усе, як на виступ. Пригадуємо відточені фрази й завчені танці. Калейдоскоп емоцій виривається на волю й не дає тримати себе в руках.
Привели до ладу конкурсні папки. Зібралися дружним колом й читали свої твори, тренувалися презентувати себе й востаннє редагували написане. Улюблені вчителі вказали на недоліки й допомогли їх позбутися. Стаємо все ріднішими!
Трохи згодом, увечері, нас частували кашею під волошковим небом. Ріплянку приготували з картоплі (яку на Закарпатті називають ріпою) й кукурудзяної крупи з додаванням шкварок й солоної бринзи. Неймовірно смачно!
Прогулянка до фонтану, яскраві й емоційні фото, а потім подорож до річки. Природа з кожним кроком полонить серце ще дужче. Краса неймовірна!
Завтрашній день обіцяє бути насиченим, бо відбуватиметься відкриття фестивалю, посвята в маліжани, горітиме ватра, співатимуть трембіти та розпочнуться конкурси й змагання. Успіху нам!
4 – 5 липня
Не встигло сонце й оком підморгнути з-за величних Карпат, як ми вже готові з новими силами боротися за перемоги.
Продовження конкурсів у десяти номінаціях. А ми беремо участь у таких: «Проза», «Поезія», «Художнє фото», «Літературно-мистецька композиція», «Малюнок».
Спочатку композиція. Щасливий сьомий номер – і ми виступили успішно. Особливо сподобалися танці, поставлені нашими ж маліжанами, та остання запальна пісня про Україну, яку підхопив увесь зал.
Схвильовані, але впевненні у своїх силах, адже наполегливо працювали перед конкурсом, ми сміливо пішли розтоплювати серця суворого журі й доносити свій погляд на мистецтво. Власні твори ми читали під музику, фотопогляди пояснювали пану Володимиру, а Софійка ходила на пленер у гори – малювати пейзаж із Сеньком Василем Михайловичем, місцевим маестро-художником.
У другій половині дня відбулися цікаві майстер-класи, де ми, наче губки, всмоктували океани цікавої та корисної інформації. Час провели дуже продуктивно.
Увечері нас запросили продекламувати свої твори на місцевому радіо «Червона калина». Там ми ще раз із головою занурилися у творчу атмосферу та перевірили ораторські здібності. Спонтанно, але цей досвід став корисним і збагатив нашу скриньку вражень.
Також відбувся майстер-клас заслуженого артиста естрадного мистецтва України Михайла Терлецького з вокалу. Від душі посміялися, дізналися цікавинки й секретики співу та на практиці вчилися дихати й розспівуватися.
Увечері струни душі сколихнула тепла літня злива, а ми співали «Червону руту» й черпали натхнення, готові крокувати далі. Тільки вперед!
6 липня
Екскурсійний день! Сніданок на півгодини раніше – і по автобусах. На нас чекали екскурсії в «Старе село», реабілітаційний центр бурих ведмедів та блакитне око України – Синевир!
Для початку ми завітали до селища Колочава – до музею просто неба «Старе село». Збережені дбайливими руками, хатки ремісників розкинулися смарагдовими просторами й створюють атмосферу давнини й святості. Пахучий сіновал, фотосесія на старому потязі... Враження залишилися на все життя.
Потім шлях лежав до реабілітаційного центру бурих ведмедів. Пухнасті велетні, що мешкають тут, – це врятовані від рук браконьєрів чи вилікувані тварини. Їх шкода, адже доля не всміхнулася волохатим. Також навкруги можна знайти дикі ягоди й вільно збирати їх.
Останньою точкою маршруту є найглибше озеро України – Синевир. Хоч підніматися до незвичайної водойми й складно, проте пейзажі вражають! Небо віддзеркалюється в плесі, а дерева й трави навкруги нашіптують свої таємниці. Так і хотілося забрати Синевир із собою та залишити пам'ятний відбиток на серці.
Емоції переповнювали, тому всі повернулися стомленими, але задоволеними.
7 липня
Ранок почався зливою й наповнив серця по вінця. Через примхи природи церемонію нагородження перенесли до спортивної зали. Хвилювання лоскотало душу, бо ми ведучі, а ще й гала-концерт попереду, тому коефіцієнт помножуємо на два. Лише уявіть, що за шалений день видався!
Урочиста мелодія, фанфари. Вручення нагород і почесних дипломів. Ми наполегливо працювали над роботами для конкурсу, тому очікували найкращих результатів. І ось гран-прі й сімнадцять призових місць у наших руках! Ми молодці! Задоволені й щасливі. Можна видихнути й крокувати далі.
Урочиста частина заходу. Планшетки зі сценарієм у руках, а костюми гарячі від праски. Небо вирішило нам всміхнутися й хмари розійшлися, даючи змогу сонцю спостерігати за дійством. Кожне відділення МАЛіЖу показало найкращі номери, щоб ще раз відчути смак фестивальної феєрії. На цьому заході передали карпатські смерічки гостям-учасникам із сонячного Азербайджану. Фестиваль дійсно єднає серця й народи.
Хмари вляглися спати на подушках гір і сумувати, бо вже завтра повертаємося додому.
8 липня
Останній день у Карпатах. Не хочеться покидати їх, бо за попередні дні ми неабияк встигли їх полюбити всім серцем. Для когось цей фестиваль перший, а дехто приїздив сюди вже як додому. Тут всі стали однією дружною рекітською родиною.
На прощання ужгородська команда склала пісню про МАЛіЖ і подарувала її нашому творчому батькові – Василю Федоровичу Тарчинцю, і тим, хто ще залишився в Карпатах.
Остання прогулянка біля річки (яка, до речі, наповнилася після злив), пакування чемоданів, склянка чаю й обдумування сувенірів на згадку.
Автобус, дорога. Небо дарує нам сонячну погоду, а смарагдові гори кивають вітами смерічок на прощання. Тут і дихалося легше, і творилося із задоволенням. Карпати оселилися в душі кожного, і хочеться ще не раз повернутися сюди за новими враженнями й перемогами.
Стукоче потяг, знову чути сміх довкола. Усі діляться враженнями від поїздки. Уже завтра о шостій ранку повернемося до рідної Полтави, а поки що прокручуємо платівку під назвою «Рекітське сузір'я – 2019» і не говоримо «Бувайте», а кажемо: «До нових зустрічей!!!»
Євгенія СЕМЕНОВА,
член МАЛіЖ, м. Полтава
УРОЧИСТА ПОСВЯТА АНДРІЯ ШЕКЕТИ
Урочита посвята Андрія Шекети, Віце-Президента Міжнародного фестивалю юних талантів «Рекітське сузір'я», відбулася під час проведення XVI фестивалю перед урочистим відкриттям Мості Миру: «Боже великий, святий і єдиний – нам Україну і мир збережи!».
Під оплески учасників фестивалю, керівників філій МАЛіЖ, іноземних гостей Василь Тарчинець ректор МАЛіЖу, засновник і генеральний директор фестивалю зачитав Постанову і разом з нею вручив посвідчення, медаль і булаву Андрію Шекеті і запросив його до вітального слова у якому новопризначений Віце-Президент маліжанського фестивалю подякував за виявлену до нього довіру і запевнив у тому, що він разом із ректором МАЛіЖ Василем Тарчинцем буде докладати зусиль для успішної підготовки та проведення щорічного фестивалю.
На Мості миру було оголошено Постанову ректора МАЛіЖ про призначення Ольги Урсти заступником Віце-Президента фестивалю, а таком Ганни Кінаш заступником генерального директора фестивалю. Їм були вручені Постанови і посвідчення. В урочистостях посвяти взяли участь голова Правління Міжнародного Центру ЮНЕСКО Михайло Кот, голова філії МАЛіЖ у Азербайджані Мікаіллі Боюкага, проректор, директор Департаменту молоді і спорту Азербайджанської спільноти в Україні, співголова Міжнародного центру «Місія Миру», член правління МЦ ЮНЕСКО Шагріяр Магеррамов та його батько Малік, співголова Міжнародного Центру «Місія Миру» Станіслав Дурус та його дружина Веслава (Польща), співголова Міжнародного Центру «Місія Миру» Амет Бекіров та його донечка Каміла (кримськотатарська спільнота), проректор Почесний Академік МАЛіЖ, поетеса Ангеліна Оборіна, перший заступник – начальник штабу львівського козацького товариства «Міжнародна Асоціація «Козацтво», генерал-лейтенант козацтва, Герой Козацтва України Михайло Микитяк та супроводжувачі його особи, директор Міжгірського професійного ліцею Василь Маринець, відповідальний секретар Правління МАЛіЖ, член Правління МЦ ЮНЕСКО Йосип Хамардюк, ветеран Збройних Сил України, полковник запасу Борис Різник, його дружина Людмила та їх внучка, голова Міжгірської РДА Василь Юрик, голова Міжгірської райради Василь Щур, голови фестивальних груп, інші міжнародні та українські діячі, представники громадськості та преси.
Після цього Андрій Шекета вручив Василю Тарчинцю символічний ключ від фестивального майданчика. Цим ключем було відкрито вхід до фестивальної ватри. Саме з неї і розпочалися урочистості з нагоди відкриття XVI Міжнародного фестивалю юних талантів «Рекітське сузір'я».
Слід зазначити, що нашого маліжанського наставника Василя Тарчинця у дні проведення фестивалю підтримувала і підіймала настрій його дружина Валентина. Вона спілкувалася з юними конкурсантами та їх наставниками і навіть виконувала пісні спільно із хором «Дивограй».
Під час проведення фестивалю наші благодійники були відзначені грамотами, сертифікатами, але найвищу нагороду Медаль МАЛіЖ «За творчість і благодійність» отримав наш постійний партнер і благодійник Кеменяш Олександр Михайлович, який повсякчас підтримую проекти МАЛіЖ у складний час української доби. Пригадуються перші фестивалі на «Коваликовому полі у Рекітах», коли саме за підтримки Олександра Михайловича Кеменяша головами журі працювали відомі літератори, зокрема лауреат Шевченківської премії, поет член спілки письменників України Петро Скунць, член спілки журналістів України, письменник-публіцист і поет Василь Кохан. Вони за дорученням Олександра Михайловича Кеменяша вручали подарунки переможцям, навіть гран-прі – музичний центр за літературно-мистецьку композицію школярам із Сонячного Криму.
Завдяки йому переможці і цьогорічного фестивалю отримали від Кеменяша Олександра Михайловича призи. Наш благодійник посприяв вирішити організаторам фестивалю й інші складні проблеми, зокрема, придбання короваїв для зустрічі фестивальних делегацій і фестивальних груп, друкування грамот, подяк і сертифікатів, забезпечив приїзд, харчування і проживання журналіста із Києва, а також проживання одного митця зі Львова. Вніс посильну лепту в розробку нашого веб-порталу. Дякуємо Вам, Олександре Михайловичу, за те, що Ви разом з нами! Зичимо Вам добра.
Прес-служба Міжнародної академії
літератури і журналістики
ФЕСТИВАЛЬ НАШ, ФЕСТИВАЛЬ
Цьогоріч відділення Ужгорода та Ужгородського районного відділення ОКТМС баранинської ОТГ вкотре побувало на фестивалі «Рекітське сузір'я». Він був насичений екскурсіями, конкурсними змаганнями, виступами та зануренням у давню українську культуру.
Оскільки я беру участь у фестивалі вже вп'яте, то маю з чим порівнювати. Цього року було ще більше делегацій з іноземних країн, ніж зазвичай, і це додало особливого колориту. Ми познайомилися із представниками Азербайджану, Туреччини, кримсько-татарською та польською делегацією. Родзинкою нинішнього фестивалю стало глибоке заглиблення у традиції культури нашого народу. На свято Івана Купала дівчата сплели собі віночки та загадали бажання, пустивши вінки по річці, шукати долі. Впевнений, їхні бажання здійсняться. Нам було цікаво за цим спостерігати, бути включеними у цей процес, організовувати його, що вже говорити про захоплення іноземних делегацій?
На конкурсах було представлено потужні команди різних областей та країн. Потужне протистояння… Але, не зважаючи ні на що, відділенню Ужгорода та Ужгородського району вдалося завоювати два Гран-прі у номінаціях літературно-музична композиція та ІТ-технології, перше місце у прозі, другі місця у номінаціях фото, журналістика та етнографія, третє у номінації поезія.
Дякуємо усім організаторам фестивалю, Василю Федоровичу Тарчинцю, його дружині Валентині за те, що вони присвятили цьому життя, докладають до цього стільки своїх зусиль, також віце-президенту фестивалю Андрію Андрійовичу Шекеті, директору Міжгірського професійного ліцею Василю Юрійовичу Маринцю, керманичам Закарпатської обласної та районної влади, керівникам нашого відділення Маріанні Йосипівні Салай-Пак, Ользі Семенівні Урсті, Сніжані Брензович-Кичері за величезну роботу, за те, що ми стали учасниками фестивалю. Всього найкращого і до зустрічі в наступному році!
Антон МЕТАЙ,
м. Ужгород, спецкор МАЛіЖ
НА СЕРЦІ РАДІСТЬ – Я ЗНОВУ В МІЖГІР'Ї!
З трепетом у серці я всьоме ступила на міжгірську землю. Мені ласкаво посміхалося сонечко. Вдихала чисте гірське повітря, яке дарувало небесну насолоду, та милувалася чудовими пейзажами Карпат.
Щоразу мальовнича Міжгірщина дивує мене глибинами народної мудрості, силою прадавніх традицій та щедрістю господарів. На серці радість – ми, червоноградські МАЛіЖани, знову у Міжгір'ї! Сонячне Закарпаття, як і щороку, гостинно зустрічає нас. Невтомний ректор МАЛіЖу, улюбленець дітей усієї України Василь Федорович Тарчинець та його помічниця, привітна і турботлива Анна Кінаш, подарували нам запашний коровай. Мій улюблений фестиваль зібрав докупи усіх МАЛІЖан у казковому Міжгір'ї на Закарпатті. Йому під силу об'єднати, поетів і прозаїків, журналістів, виконавців авторських пісень, літературно-мистецьких композицій, театрального мистецтва, етнографії та народних ремесел, ІТ-технологій та роботів, юних художників і фотографів, які прагнуть зробити цей світ кращим, добрішим.
Знову співали дзвінкоголосі трембіти і майоріли прапори, лунав гімн МАЛІЖан і напутні слова. Фестиваль «Рекітське сузір'я – 2019» відбувся під гаслом «Під одним небом живемо, працюємо і творимо» та VІ Міст Миру «Боже великий, святий і єдиний, нам Україну і мир збережи!». У ньому взяли участь дитячі колективи з різних куточків мальовничої України, а також гості з Азербайджану, Польщі та Криму. Діти мали змогу показати свої таланти у багатьох номінаціях та відвідати пізнавальні майстер-класи. Море незабутніх вражень та емоцій залишила екскурсія на озеро Синевир, яке зачарувало мене і не хотіло відпускати, та в реабілітаційний центр бурих ведмедів ПП «Синевир». Ми відвідали село десяти музеїв – Колочава. Хоча я вже не вперше тут, проте і досі не можу намилуватися красою та величчю Карпат.
Спільні вечері, святкування Івана Купала знімали втому після напружених днів. Велике спасибі усім, хто долучився до цього свята, а особлива подяка ректору МАЛіЖ, заслуженому журналісту України, засновнику Міжнародного фестивалю юних талантів «Рекітське сузір'я» Василю Федоровичу Тарчинцю.
Червоноградські МАЛІЖани давали інтерв'ю та читали свої поетичні та прозові твори для слухачів радіостудії «Червона калина» ім. Августина Волошина. Як юна журналістка, я взяла інтерв'ю у відомого закарпатського художника Василя Сенька.
Цей сонячний, веселковий фестиваль подарував мені найвищу нагороду – гран-прі в номінації «Проза», І місця та премії в номінаціях «Поезія» та «Журналістика», ІІ місце в номінації «Авторська пісня» за виконання пісні «Літо», в номінації «Художня фотографія» грамота за володіння технікою. За представлення літературно-мистецької композиції «Під одним небом живемо, працюємо, творимо» ми, червоноградські МАЛіЖани: Ольга Бучек (ЧЗШ №1), Олена Федюра (гімназія), Олександр Бойко (ЧЗШ №1), Анастасія Бочковська (ЧЗШ №1) та Андрій Бучек – отримали диплом ІІІ ступеня. Звичайно, щастю моєму не було меж. Воно стало безкраїм, неосяжним, полонило мою душу. А серце з трепетом, наче впіймана пташка, усе частіше билося в грудях, блакитні очі світилися радістю і горіли вогнем. Незгасаючим вогнем щастя…
Дякую Богові за те, що здійснилася моя мрія побувати у Міжгір'ї. Я довго пам'ятатиму цей чудовий фестиваль творчої юні, який подарував мені невичерпний колодязь позитивних вражень та досвіду.
Прощавай, фестивалю «Рекітське сузір'я – 2019»! До нових зустрічей!
Ольга БУЧЕК,
учениця 11 класу ЧЗШ №1,
слухач МАЛіЖу
МРІЇ НАЗУСТРІЧ
Ось і знову липень. Час вирушати в Міжгір'я, де уже вшіснадцяте на фестивальній сцені позмагаються у творчому вмінні зміцнілі за рік юні таланти з різних куточків України та зарубіжжя.
Цьогоріч очолюю журі у звичній для мене номінації «Поезія». Учасників у найчисельнішій у попередні роки номінації нині чомусь-таки не багато. Наймолодшій учасниці фестивалю Раковій Роксолані із міста Теплодара Одеської області лише чотири роки. Звісно ж, Роксолана ще не вміє сама писати і надиктовує свої поетичні спроби мамі, а та одразу ж їх записує. Це жвава весела дівчинка, та коли їй доводиться читати вірші на людях, одразу ж соромиться, тулиться довірливо до матусі, та після кількох рядків уже сміливішає і навіть усміхається. На фестивальний конкурс вона представила де'ять чотиривіршів, котрі, якби скласти їх разом, створили б міні-баладу, яка опоетизувала б усе те, що змалечку оточує сільську дитину: травичка, курчатка, метелики, киця, праця тата й мами.
Трохи старша за Роксолану шестирічна Софія Бабій також із Теплодара, теж пише, точніше надиктовує свої вірші матусі. Вірші Софійки більш різноманітні: тут уже мовиться і про рідне місто, й рідний край, але і вони теж можуть бути укладені в невеличку баладу.
Має схильність до поетичного самовираження у формі білого вірша Мовчан Юлія із м. Біляївки (Одеська область). У її віршах відлунює радість життя, уболівання за долю України і віра у її майбутнє.
Творчі доробки цих наймолодших учасниць фестивалю відзначені особливими грамотами «Перша проба пера» та «Вдалий поетичний дебют».
Приємно дивують й інші дебютанти, зокрема вихованка новозаснованого відділення МАЛіЖ із смт. Королево, Виноградівського району, що на Закарпатті Вікторія Яким та Андріяна Довбак, творчий доробок яких оцінено позитивно. Дівчата посіли друге та третє місця, відповідно у старшій віковій групі.
На добрій творчій дорозі й вихованки Мукачівського відділення МАЛіЖ. Їх поетичний доробок оцінений дипломами другого ступеня в молодшій та середній вікових групах. Це Наталія Копча та Валерія Ловкай (молодша), Валерія Форостяк і Євгенія Сухан (середня).
В багаторічних спостережень з поетично обдарованістю можу сказати, що лише пора юності дає той поштовх до поетичної майстерності, за якою починається справді Творчість з великої літери. Це приємне поетичне перевтілення явили журі цьогоріч Емілія Центра (смт. Міжгір'я) та Барнич Богдан (м. Виноградів).
Не просто якісно нову й філософсько довершену поетичну добірку, а справді рукопис майбутньої першої поетичної збірки подала на розгляд журі фестивалю Олена Федюра (м. Червоноград, Львівської області). Вона й отримала Гран-прі в номінації «Поезія».
Крізь філосовсько-ліричні поетичні одкровення Олі Бучек м. Червонограда раз-по-раз прохлюпується давня дитяча щирість і безпосередність. Перше місце в старшій віковій групі – це теж достойне пошанування зміцнілого уже поетичного таланту.
Заглибленість у світ почуттів, життєвих явищ та суспільних подій до самозреченості дозволили Каріні Мішко (м. Мукачево) отримати премію ім. Наталії Петренко. Творчість Каріни найспівзвучніша із поетичними одкровеннями Наталії з-поміж усіх цьогорічних учасників фестивалю.
Особливі драматичні нотки спостерігаються у поезії Каріни Тарасюк. Багато життєвих випробувань випало на долю юної дівчини. Переселенка з Донбасу, що декілька років мешкає в Ужгороді, навчається в Києві, Каріна пізнала різні непривабливі сторони людських взаємин, багато складних конфліктних питань повинна була вирішувати самотужки, без поради чи допомоги дорослих, навіть рідних. Але сама з цього чуттєво-емоційного клубка життєвих перепетій і витяглася рятівна нитка поетичного натхнення. І дівчина стала писати, виливати на папір наболіле. Результат – друге місце на фестивалі у віковій групі «Абітурієнти, студенти».
Варто згадати добрим похвальним словом Ірину Шавшу зі Слов'янська (Донецька область), яка посіла перше місце в молодшій віковій групі. Юна поетеса подала на розгляд журі незвичний, бо не вживаний широко учасниками фестивалю жанр поезії сенкани – вірші з певною ритмічно-рядковою побудовою, яка чітко й правильно дотримана. Варті уваги й інші учасники фестивалю зі Слов'янська: Тетяна Казимирова (третє місце) і Олександра Кошечкіна (грамота за участь), котрим щиро бажаю подальшого творчого зростання.
До участі у фестивальному конкурсі приєдналася і фестивальна група з Азербайджану. На жаль, немає у нас номінації «Декламаторська майстерність», а саме в ній краще б себе проявили учасники з Азербайджану: Бюлура Нарманли, Саміра Магеррамлі та Сабіна Магеррамлі. Читають спочатку вірші відомих поетів Азербайджану, а вже потім і власні – про рідний край, про Прапор Азербайджану, про народні звичаї. Натхненно і захопливо продекламувала Маріям Джафарова вірш Павла Тичини «Гаї шумлять». Хотілося б, аби наступного разу участь юних поетів Азербайджану була більш чисельною.
Швидко спливають фестивальні дні. Вручено нагороди. Відпалала фестивальна ватра. Та чомусь на душі немає гіркоти прощання, тільки радість від добре звершеної справи і надія на мирне щасливе майбутнє.
До зустрічі у Міжгір'ї на наступному фестивалі!
Ліліана КОСАНОВСЬКА,
поетеса, Член Національної спілки письменників України,
багаторічний член журі фестивалю.
ПІД ОДНИМ НЕБОМ ЖИВЕМО
Ніхто не ділить Україну
На Захід і Схід.
Живемо всі під одним небом –
Нехай це знає увесь світ!
Єднає творчість нас думками,
Веде смілово до мети.
Не грає роль тут віра й мова –
Потрібно дружбу берегти.
Матусю, рідна Україно!
Верховино – край окрас!
Одне небо, місток дружби –
Пригорни до серця нас!
Нам зоріє доля світла,
Сходить сонце радості й добра.
Ми – майбутнє України:
Схід і Захід – до Дніпра!
Ангеліна ОБОРІНА,
поетеса, член Національної спілки журналістів України,
проректор і почесний академік МАЛіЖ
ФОТОРЕПОРТАЖ
Коментарі
Нові друзі, екскурсії, поради від професіоналів - це зараз те, чого дійсно бракує.