ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ЮНИХ ТАЛАНТІВ
На ювілейний фестиваль «Рекітське сузір'я – 2018»
Чи знаєте ви, що на землі є Країна юних талантів? Там завжди панує гармонія і романтика, єднаються сотні творчих сердець, а мрії стають реальністю.
Ця країна – МАЛіЖ (Міжнародна академія літератури і журналістики). Багато років вона організовує унікальний фестиваль-конкурс «Рекітське сузір'я», який цього літа вже вп'ятнадцяте приймає перлина карпатського краю – колоритна Міжгірщина. Це яскраве дійство, що збирає талановиту молодь з усієї України та закордоння, залишає у пам'яті незабутні спогади, дарує океан емоцій і надихає на нові звершення.
«Яке воно – «Рекітське сузір'я»?» – дорогою до Карпат думали ми, команда Вараського відділення Міжнародної академії літератури та журналістики. Лише здогадувалися, що чекає на нас попереду, адже для кожного це була перша поїздка на фестиваль.
«Це буде щось надзвичайне!», – зрозуміли ми, коли у вікнах потяга побачили перші гори, які стали прелюдією до нашої карпатської симфонії. Втому і сон, як рукою зняло. Ми сиділи, оповиті чарами її величності Мальовничості. Нас дивували затишні дерев'яні будиночки, які вправно поховалися серед гір, колоритні копички сіна і грайливі паркани, що так личили природі. Ми милувалися красою Карпат, робили десятки світлин, намагалися кожну мить зафіксувати на свій внутрішній фотоапарат.
За спогляданням дивовижних гір і не помітили, як прибули до Міжгір'я, де на маліжан із хлібом-сіллю чекали організатори фестивалю. Нас любо зустрів засновник і ректор Міжнародної академії літератури і журналістики Василь Федорович Тарчинець. Вражає, якою щирою і простою є ця велична людина, заслужений журналіст, полковник Збройних Сил України, що стільки сил і праці вкладає у розвиток юних талантів. Недарма Василя Федоровича називають генералом дитячих сердець.
Після гостинного прийому ми помчали розпаковувати валізи, адже зовсім скоро на нас чекала вечеря просто неба. Маліжан частували традиційним гуцульським банушем та запашним міжгірським чаєм. Сповнені вражень, усі пішли набиратися сил, бо завтра відкриття фестивалю.
Вранці ми одягнули вишиванки, прихопили із собою гарний настрій і вирушили на урочистості. П'ятнадцяте ювілейне «Рекітське сузір'я» розпочалося із вже традиційного перерізання стрічки Моста Миру. Потім ректор МАЛіЖу Василь Тарчинець і наймолодша учасниця фестивалю святково запалили Ватру Миру. Після цього розпочався концерт із запальними піснями і танцями. Ми уважно спостерігали за виступами юних артистів, жваво фотографувалися і зовсім не очікували, що на фестиваль завітає іноземна делегація. На конкурс прибули гості із Азербайджану та США. Щиро радіємо, що велика родина академії поповнюється новими талантами. Польща, США, Франція, Росія, Чехія – де тільки не сяють наші зірочки.
Концерт закінчився, але атмосфера метушні серед учасників фестивалю не стихала. Попереду був важливий день – представлення літературно-мистецьких композицій. До самої ночі маліжани репетирували: хтось грав на сопілці, інший старанно декламував поезії, а дехто до деталей відточував танцювальні па.
Прокинулися ми від теплих промінчиків ясного сонечка. Вони лоскотали за щічки і немов промовляли: «Усміхніться!». Гарна погода і справді підняла настрій, хоч усі відчували атмосферу напруженості перед виступом. Трішки відволіктися від нав'язливих думок маліжанам допоміг майстер-клас із гончарного мистецтва. Цікаво було зі шматочка глини створити свій маленький шедевр – невеличку тарілочку на згадку про «Рекітське сузір'я». Ми із задоволенням слухали поради професіоналів, наносили на вироби свої неповторні орнаменти, дізнавалися секрети гончарної справи. «До глини треба братися тільки з хорошим настроєм», – наголосили майстри. Спокій у душі – запорука того, що матеріал вас послухається і в результаті перетвориться на щось оригінальне.
Східні танці, барвисті парасольки, унікальне виконання пісень – чим тільки не дивували суддів учасники номінації «Літературно-мистецька композиція». Ми старалися: з фестивальної сцени розповідали про наш край, місто в якому живемо та хороших людей, які є в нашому регіоні. Родзинкою виступу нашої команди став Віденський вальс. Глядачі уважно спостерігали за танцювальною казкою, що відбувалася на сцені, а журі запросило артистів стати частинкою гала-концерту.
Потім настала черга учасників номінації «Авторська пісня». Ліричні романси під гітару, запальні мелодії і навіть реп – такими несхожими виступами запам'яталися юні композитори. Ми теж не пасли задніх.
Опісля цікаві події не закінчились. Маліжани із радістю відвідали майстер-клас із художнього фото, де дізналися, як навчитися робити якісні світлини. Студія журналістики гостинно відчинила двері для усіх, хто подав роботи у цю номінацію. Дружнє спілкування переросло у майстер-клас. Говорили про те, як важливо бути універсальним журналістом, чи варто бути політизованим та як писати цікаві статті.
Увечері ми попрямували на презентацію п'ятої колективної книги МАЛіЖ, а потім стали глядачами вистави за відомим твором Антуана де Сента-Екзюпері «Маленький принц» від львівської делегації. У акторів були чудернацькі маски та яскраві костюми. Такого незвичайного сценічного вбрання ми ще не бачили.
Після важкої роботи учасники фестивалю вирушили на екскурсії. Ми сіли Попереду чекали захопливі екскурсії. Сьомого липня ми сіли в автобус і вирушили назустріч новим враженням. Дорогою усі мовчали, адже від краси Карпат по-справжньому перехоплювало подих. Особливо нам запам'яталося місце, де знімали знаменитий фільм «Табір іде у небо». Коли дивишся на смарагдовий океан гір, що закуталися у дерева, споглядаєш, як бурхливо течуть річки, розумієш: мальовничість Карпат варта найбільших «Оскарів». Навколо було так гарно, що ми навіть не знали, на який бік дивитися. Насолоджуватися пейзажами за вікном автобуса у сотні разів краще, аніж переглядати улюблений серіал.
Не відриваючи очей від містичної природи, ми незчулися, як прибули до музею «Старе село» у Колочаві. Не очікували, що наше знайомство із старовинними експонатами буде настільки цікавим. Екскурсовод Юрій говорив про складне просто, жартував, залюбки розповідав кумедні легенди. Досить тривала екскурсія здалася нам такою короткою. Дехто зізнався, що у жодному музеї йому не було так цікаво. Не часто зустрінеш справжніх професіоналів, які захопливими оповідками вимальовують перед очима життя, що вирувало у будинку шустера (чоловіка, який «морщить» постоли), церковно-приходській школі чи колоритній корчмі «У Вольфа» сотні років тому.
Ми поспішали. Наша команда сказала «Бувай!» мальовничій Колочаві і попрямувала далі – на озеро Синевир. Так бентежно вперше бачити це оповите легендами місце. Загадковий діамант Карпат, що розташувався на висоті майже у тисячу метрів, заворожує з перших секунд і своїми магічними хвилями, здається, торкається самого серця. Подивитися на озеро приїжджає багато туристів. Тут активно продають різноманітні сувеніри. Ми теж не оминули нагоди придбати щось на згадку про мандрівку. Охоче купували ароматне карпатське мило, барвисте намисто, запашний чай, смачний гірський мед, традиційні магнітики. Тепер потрібно добре постаратися, аби все це спакувати до наших валіз.
Потім ми завітали ще і до реабілітаційного центру для бурих ведмедів. Коли зазираєш до добрих оченят цих тваринок, радієш, що звірята можуть знову повноцінно жити серед природи, а не мучитися у цирках чи помирати у лабетах жорстоких господарів. Цього року у пари врятованих ведмедів народилися маленькі дитинчата. Все-таки є надія, що у світі переможе добро.
Після екскурсії ми завітали на презентацію книги молодого рома, а ще відвідали творчий вечір талановитого поета Ігоря Даха. День видався чудовим! Наступний буде не гіршим: завтра нагородження переможців і гала-концерт.
Із самого ранку на фестивалі не вгавала метушня. Усі готувалися до урочистого завершення «Рекітського сузір'я». Перед концертом під час прямого включення маліжани мали унікальну можливість поспілкуватися з тими, хто робить значний внесок у розвиток академії. Нас вітали і консул Франції, і представник ЮНЕСКО (із Міжнародним Центром цієї організації МАЛіЖ співпрацює вже декілька років). Найкращі побажання конкурсантам надсилали із Польщі, Угорщини, Німеччини, Росії.
Потім було довгождане нагородження переможців. Спостерігаючи за тріумфаторами конкурсу, ми розуміли: МАЛіЖ – це справді Країна юних талантів, що назавжди залишається у серці того, хто хоч раз побував тут. Окрім радісних емоцій перемоги, лауреати конкурсу отримали цінні подарунки – дороговартісні годинники, флешки та книги. Наша команда теж здобула багато нагород: гран-прі у номінації «Журналістика», друге та третє місця у «Поезії», треті місця у «Прозі», «Фото», «Малюнку», «Авторській пісні», «Літературно-мистецькій композиції».
Ці здобутки були б неможливі без нашого прекрасного керівника, а також виконавчого директора фестивалю Людмили Василівни Райчук, яка завжди вірить у нас, надихає і мотивує підкорювати нові вершини. Ми були дуже щасливі, коли за активну громадську діяльність і розвиток юних талантів нашу Людмилу Василівну нагородили відзнаками Міжгірської районної ради, Міжнародного Центру ЮНЕСКО, почесними грамотами президента МАЛіЖ Володимира Ковалика і почесною грамотою ректора Міжнародної академії літератури та журналістики Василя Тарчинця.
Гала-концерт промайнув швидко. Організатори, гості та учасники фестивалю разом заспівали гімн Міжнародної академії літератури і журналістики – «Рекітське сузір'я – 2018» офіційно завершилося.
Цілий вечір ми жваво обговорювали фестивальні дні. Радісно згадували веселі моменти і водночас сумували, бо вже за кілька днів мав пролунати останній акорд нашої карпатської симфонії.
Делегації почали роз'їжджатися. Недаремно у цей день падав дощ. Сама природа журилася, що конкурс закінчився. Але, незважаючи на погоду, наша команда встигла прогулятися казковим Міжгір’ям, поласувати стравами місцевої кухні й отримати море вражень.
Наступного ранку ми знову вирушили на екскурсії, які стали можливими завдяки нашим спонсорам. Встигли побувати у Музеї дерев'яних церков у Пилипці, завітали до Чинадіївського замку, але найбільше емоцій нам подарувало Мукачево. Там ми зробили чимало світлин, залюбки куштували морозиво і найголовніше – відвідали знаменитий замок Паланок. Фортеця дивувала першокласними панорамами, приголомшливою акустикою, таємничими підземеллями і пізнавальними експонатами. Кортіло роздивитися тут кожну деталь. Ми так довго розглядали черевички княгині Ракоці, що ледь не прогавили закінчення екскурсії.
Після Паланку наша команда заїхала на затишну сироварню у селі Іза, де ми залюбки скуштували і бринзу, і вурду. Насолодившись атмосферою сироварні, ми поспішили на оленячу ферму. Всім дуже сподобалось гладити і годувати цих благородних тварин. Думаю, кожен загадав бажання, коли торкнувся до ріг оленя.
Найбільше враження на нас справив підйомник. Скільки радості ми відчували, коли, здавалося, летіли до небес і дивилися на чудесні гори. Будиночки знизу стали зовсім крихітними, але чомусь нам не було страшно. Так хотілося, щоб ця мить не минала.
На «десерт» екскурсійного дня наша команда залишила водоспад Шипіт. І хоч там було людно, ми зуміли розгледіти бурхливі потоки водограю і додати нові враження у скриньку позитивних емоцій.
Дорогою назад усі дружно співали і ділилися найяскравішими спогадами мандрівки. Повернулися ми втомленими, але щасливими. Ще б пак! Ми відвідали стільки цікавих місць. День був дуже насичений.
Проте відпочивати було ніколи. Наставав час пакувати валізи.
Вранці ми вже прямували до Львова. Так сумно було покидати Карпати, з якими за тиждень встигли поріднитися. За сім днів наша команда прожила тут ціле життя, яке ніколи не забудемо.
У місті Лева ми пробули всього декілька годин, за які встигли пройтися неквапливими вуличками, завітати до майстерні шоколаду, майстерні карамелі, Дому легенд. Кортіло обдивитися тут усе, але настав час сідати на потяг.
«Якою ж дивовижною була наша подорож», – думав кожен дорогою додому. Скільки вражень, скільки подій! Фестиваль пам'ятатимемо довгі роки.
Ми щиро дякуємо усім, хто повірив у нас, підтримував морально і матеріально та зробив поїздку на фестиваль реальною. Нехай сторицею повертається доброта хорошим людям, які безкорисливо допомагають творчій молоді нашого краю.
«Рекітське сузір'я» не знайдеш у жодній галактиці. Воно сяє у тисячах дитячих сердець. Воно оселилося і в наших душах і тепер завжди нагадуватиме про неймовірну мандрівку до Країни юних талантів.
«Рекітське сузір'я», чекай! Ми обов'язково повернемося!
Софія БАБІК,
м. Вараш, учасниця фестивалю
ВІД УЧОРА ДО СЬОГОДНІ: 15 РОКІВ МАЛІЖАНСЬКОМУ ФЕСТИВАЛЮ
У бесіді в прямому ефірі радіо «Червона калина» взяв участь Гулаткан Федір – уроженець Рекітів, організатор та юридичне лице МАЛіЖу. Він стояв у витоків заходу, тож ми мали нагоду з перших уст почути цікаві факти про створення, організацію та розвиток «Рекітського сузір'я».
– Розкажіть, які були перші кроки фестивалю?
– У 2002 ми із наставниками Василем Тарчинцем та Володимиром Коваликом заснували молоду організацію. Спочатку ми просто щотижня отримували творчі доробки з різних куточків країни. Згодом в нас виникло бажання все це впорядкувати. Після узгодження статуту фестиваль набув постійності та періодичності, що стало початком масштабного проекту.
– Якою була мета організації і як ви її втілювали?
– Найбільше за все ми хотіли надихати молодь України до творчості. На початках Володимир Михайлович до ночі працював над дитячими віршами, вичитував їх, давав поради. З кращих творів ми друкували книжки, збірки, газети.
– Цьогоріч ми святкуємо ювілейний п'ятнадцятий фестиваль. Яких змін зазнало «Сузір'я» – від початку до сьогодні?
– Якщо підсумувати, за ці роки значно зросла кількість дітей, які не бояться висловитись, приїжджає більше делегацій. Змінювалися локації: раніше нас підтримували лісники, тож ми могли влаштовувати фест у лісі, на свіжому повітрі. Згодом через несприятливий клімат фестиваль переїхав у міжгірську школу, де ми заснували перший етнографічний музей та проводили навчальні семінари.
– Чому ви обрали саме Міжгір'я?
– Закарпаття – неймовірне місце, яке надихає, мотивує до творчості. Я сам одного дня став свідком того, як Володимир Ковалик писав на мальовничому горизонті свій відомий твір «Рекітська зозуля».
– Що вас найбільше вразило на цьогорічному фесті?
– Завжди приємно бачити результат нашої праці: палкі очі дітей, їх наполегливість, бажання творити. Які би складнощі не з'явилися, вони неодмінно розвіюються у дитячому погляді. За допомогою Бога, дітей та всіх небайдужих ми й зараз маємо можливість щороку збирати творчу молодь на нашому унікальному фестивалі.
Із Федіром ГУЛАТКАНОМ
спілкувалася Елен МАНУКЯН,
17 років, м. Львів
ЗНАЙШЛИ НОВИХ ДРУЗІВ І ЗАЛИШИЛИ В КАРПАТАХ ЧАСТИНКУ СЕРЦЯ
З 4 по 9 липня 2018 року в селищі Міжгір'я Закарпатської області відбувся ХV-ий міжнародний фестиваль юних поетів, прозаїків, митців художнього фото, малюнку, журналістики, електронних засобів масової інформації, авторської пісні та літературно-мистецьких композицій «Рекітське сузір'я – 2018», гаслом якого стали крилаті слова «Ми зернини в колосі твоїм, Україно!»
Мені дуже поталанило. Уперше взяв участь у такому фестивалі. Його учасниками були обдаровані діти України, переважно підлітки. Моїй поїздці сюди посприяв Ромський освітній фонд за програмою «Професійний розвиток».
Ініціатор та організатор фестивалю – громадська організація «Міжнародна академія літератури і журналістики», яка є асоційованим членом Міжнародного центру ЮНЕСКО.
На фестивалі вперше були присутні дорогі гості з далекого Азербайджану та м. Чикаго (США).
Насичений графік роботи постійно збирав учасників фестивалю на різнопланові конкурси. Слухалися творчі доробки юних митців. Оцінювали їх члени незалежного журі. Звітували юнаки і дівчата перед численними слухачами, керівниками відділень, пересічними громадянами, місцевим населенням, яке захоплено слухало, дивилося, знімало на відео та фотографувало все побачене на авансцені. Ніхто з присутніх не залишився байдужим, бо виступ кожного колективу чи окремого учасника мав свою тематику, образне вираження, цікавий, захоплюючий і неповторний зміст.
У вільні години учасники фестивалю спілкувалися, обмінювалися досвідом, брали участь у майстер-класах з поезії, прози, журналістики, прикладного образотворчого та декоративного мистецтва (із глини навчилися робити декоративні тарілки, які стали сувеніром, виготовленим власними руками, і окрасою оселі юних декораторів).
Сумна звістка про трагічний випадок на рівненському полігоні, де 6-го липня загинули офіцер та двоє бійців з Ужгородщини і Перечинщини, а дев'ятеро отримали важкі поранення, знайшла сумний відгук у наших серцях. У жалобі перебувала не лише Україна, але й наше фестивальне містечко. А ввечері в кафе «ZIP» львівське відділення «Літери ЛЕВА» (художній керівник Ольга Парчевська) здійснило постановку вистави за мотивами твору Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц».
Протягом усіх фестивальних днів працювала радіостанція «Червона калина» імені Августина Волошина. Висвітлювалися фестивальні будні. Інтерв'ю давали поетеси Ангеліна Оборіна зі Львова, Марія Войтик з Одеси, Ірина Гармасій з Ужгорода, директор Міжгірського професійного ліцею Василь Маринець, гостя з Чикаго, внучка вже покійного фундатора і засновника першого фестивалю Володимира Ковалика Мар'яна Гриців.
Диктор, керівник Виноградівського відділення Марія Конкіна провела презентацію нового літературно-художнього видання «Повертаю додому» червоноградського автора, волонтера численних відряджень на гарячий схід держави Ігоря Даха.
Незабутнім і насиченим став екскурсійний день. Автобусами поїхали до Синевирського парку, піднялися на гору Озерну, вийшли до Синевирського озера, яке вважається одним із семи природних чудес України. У народі воно названо Морським оком. З висоти пташиного польоту видно його зіницю – острівець, а довге смерекове віття створює враження його казкових вій. Потім ми поїхали в Долину вовків. У вольєрах вигулюють три популяції хижаків: полярного, сірого та канадського. Нам розповіли про умови життя, догляд та харчування цих невибагливих мешканців лісів різних широт. Ми зробили знімки з хижаками і залишилися дуже задоволеними цим візитом.
Далі наш шлях простягався до реабілітаційного центру бурих ведмедів. Ці хижаки одні з найбільших на суходолі, і зустрічаються вони не лише в гірській, лісостеповій, але навіть в степовій зоні України та вздовж кордону сусідніх держав – Словаччини, Польщі та Румунії. На сьогодні на території Центру, що займає площу 12 гектарів, нараховується 25 особин ведмедів.
Опісля автобуси поїхали у високогірне село Колочаву. У музеї-сканзені своїх 10 музеїв та 20 пам'ятників визначним постатям: Іванові Франку, Роману Шухевичу, Сидору Ковпаку, Тарасові Шевченку, європейцям – автору «Верховинської акції» ірландцю Едмунду Екану, чеському письменнику-класику Іванові Ольбрахту, будителю слов'ян отцю Олександрові Духновичу та іншим.
Та найщасливішим для мене став день, коли пройшла презентація моєї другої книги «Щоденник молодого рома-мандрівника». Її підготувала і провела незмінний керівник Виноградівського відділення Марія Конкіна. У присутніх презентація викликала жвавий інтерес. Усім гостям фестивалю, керівникам відділень були подаровані 60 примірників книг з автографами самого автора.
Закінчення фестивалю припало на 8 липня. За оцінками журі у всіх номінаціях були визначені переможці, яких нагородили Гран-прі, дипломами I, II та III-го ступенів, грамотами, чотирьох відзначено грошовими преміями. За успішну підготовку й проведення фестивалю всіх керівників державних структур, відділень, благодійників і меценатів, які сприяли успішному проведенню фестивальних днів, було теж відзначено.
Благодійний фонд «Сумна квітка», який на фестивалі представляла його працівниця Олена Кругликова, всім відділенням зробив символічні подарунки. Очільник громадського товариства міжгірців в Ужгороді Андрій Сербайло виділив на кожне відділення по примірнику рідкісного видання, присвяченого Міжгірщині та її минулому. На Виноградівщину ми повертаємося з 25-ма дипломами різних ступенів, Почесними грамотами Володимира Ковалика, грамотами ректора МАЛіЖу та золотою медаллю «За особливі заслуги в журналістиці».
Своїм полум'яним виступом роботу фестивалю завершив ректор Міжнародної академії літератури і журналістики, голова вченої ради та ректорату, письменник, заслужений журналіст України, герой козацтва України і заступник голови правління Міжнародного центру ЮНЕСКО Василь Тарчинець:
– У 2019-му році, за будь-яких умов проведемо 16-ий Міжнародний фестиваль. На прохання азербайджанських друзів, він проходитиме під гаслом «Під одним небом живемо».
Найбільше мене вразили слова Василя Федоровича, який наголосив, що заради талановитих дітей України працюватиме до останнього подиху та удару серця. Цій мудрій людині виповнилося 70. Його силі та енергії, прагненню та натхненню творити добро заради прийдешніх часів можуть позаздрити й молоді.
Усі, хто виступав зі сцени на закритті фестивалю, наголосили, що «Рекітське сузір'я» – це не просто фестиваль, а насамперед можливість проявити себе, відкрити світові даний Богом талант. Це не лише відпочинок у мальовничих місцях Міжгірщини та обрамлених смерековими лісами Карпатах, а щось набагато більше й важливіше. Це – можливість для юних поетів, прозаїків, драматургів, казкарів, фотографів, художників і журналістів вдосконалюватися, далі сміливо йти дорогою своїх мрій і бажань, що колись принесуть Україні світову славу і визнання.
Микола БУРМЕК-ДЮРІ,
молодий ромський літератор,
магістр права, заступник голови правління
громадської організації «Романо Дром»
ФОТОРЕПОРТАЖ
Коментарі