НОВІ ВЕРШИНИ «РЕКІТСЬКОГО СУЗІР'Я»
На Міжгірщині відбувся ХІІ міжнародний фестиваль-конкурс юних поетів і прозаїків, журналістів, митців фото і малюнку, авторської пісні та літературно-мистецьких композицій «Рекітське cузір'я – 2015».
Сама назва молодіжного форуму походить від того, що його старт було взято у маловідомій гірській глибинці з назвою Рекіти, а запровадив його уродженець цього села, а нині мешканець Львова Василь Тарчинець – відомий журналіст і літератор, заступник голови Правління Міжнародного Центру ЮНЕСКО, почесний житель села Рекіти.
Цього разу участь у фестивалі взяла рекордна кількість учасників – майже чотири сотні, які представляли різні регіони України, в тому числі до нього приєдналися і маліжанські «заочники» з Франції, США, Росії, Польщі.
Родзинкою ХІІ Міжнародного фестивалю юних талантів став виступ Героя України, підполковника Українського війська Василя Зубанича, який родом з цього краю – присілка Обляска, що неподалік Рекіт. Він запевнив земляків та гостей, що військові все зроблять для того, щоб обдаровані діти жили під мирним небом і творили благо в ім'я рідної України.
А переможцями в цьогорічному фестивалі-конкурсі стали Анастасія Іващенко з Полтави (номінація художнє фото), її землячки – Марина Бакаєнко (проза) та Ксенія Янко (журналістика), львів'янка Анастасія-Марія Чубинська (авторська пісня), Влада Соковець з м. Кузнєцовськ (поезія), Любов Масляник з Міжгірського профліцею (малюнок), студія «Перевесло» з Полтави (літературно-музична композиція), які удостоїлися найсолідніших нагород від Департаменту освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації – планшетів «Lenovo».
Василь Пилипчинець,
редактор газети «ВЕРХОВИНА»,
заслужений журналіст України, смт. Міжгір'я, Закарпаття
НАС БІЛЬШЕ, ЯК НІКОЛИ РАНІШЕ
Фестивальний оргкомітет, який очолює ректор Малої Академії літератури і журналістики, Василь Тарчинець ретельно опрацював заявки учасників ХІІ Міжнародного фестивалю юних талантів «Рекітське сузір'я – 2015» у Міжгір'ї. Слід відзначити, що цьогорічний фестиваль є наймасовішим за усі попередні.
У семи конкурсних номінаціях візьме участь 338 конкурсантів з України. У заочних номінаціях позмагаються 68 юних обдарувань із Польщі, Росії, Франції та Сполучених Штатів Америки, а також 45 конкурсантів України.
До фестивального журі подали конурсні роботи 62 поети, 36 прозаїків, 27 художників, 52 фотомитці, 38 журналістів, 7 шкільних газет, 46 виконавців авторської пісні і 77 учасників літературно-мистецьких композицій.
Бажаємо конкурсантам цьогорічного Міжнародного фестивалю «Рекітське сузір'я – 2015» у Міжгір'ї творчих перемог, здобутя гран-прі, призових місць та завоювання медалей.
Прес-служба Малої Академії
літератури і журналістики
ЗДІЙСНИЛАСЯ МОЯ МРІЯ – Я ЗНОВУ ПОТРАПИЛА В МІЖГІР'Я
З трепетом у серці я втретє ступила на міжгірську землю. Мені ласкаво усміхалося сонечко. Я вдихала чисте гірське повітря, яке дарувало небесну насолоду, та милувалася чудовими пейзажами Карпат.
Щоразу мальовнича Міжгірщина дивує мене глибинами народної мудрості, силою прадавніх традицій та щедрістю господарів. Штурман XII Міжнародного фестивалю «Рекітське сузір'я – 2015» Василь Федорович Тарчинець зустрів нас із запашним короваєм, якого вручив керівникові Червоноградського відділення Міжнародної Академії літератури і журналістики Наталії Василівні Кічун-Лемех.
Мій улюблений фестиваль зібрав докупи усіх МАЛіЖан. Йому під силу об'єднати юних художників і фотографів, поетів і прозаїків, журналістів, виконавців авторських пісень та літературно-мистецьких композицій, які прагнуть зробити цей світ кращим, добрішим.
Знову співали дзвінкоголосі трембіти і майоріли прапори, лунав гімн МАЛіЖан і напутні слова. Вперше пролунала пісня на слова Ангеліни Оборіної та музику Анатолія Шепеля «Синевирські смерічки», яку майстерно виконав хор «Пролісок» львівської школи мистецтв №10, художній керівник Євген Карпович. Кожному учасникові фестивалю подарували цю маленьку фею-смерічку. МАЛіЖани повезуть їх додому і посадять на своїй рідній матінці-землі.
Море незабутніх вражень та емоцій залишила екскурсія на озеро Синевир, яке зачарувало мене і не хотіло відпускати, та в реабілітаційний центр бурих ведмедів ПП «Синевир».
Червоноградське відділення МАЛіЖ цьогоріч представляли я, Оля Бучек, та Олена Федюра. Я отримала чудові подарунки та дипломи: I-го ступеня в номінації «Проза», II-го ступеня в номінації «Поезія», «Авторська пісня», «Літературно-мистецька композиція», «Журналістика. Верстка та дизайн газети». Три вечори поспіль ходила на змагання з шашок, які проводив Плець Михайло Михайлович, і результат не забарився – я посіла I-ше місце серед молоді до 14-ти років.
Червоноградські МАЛіЖани давали інтерв'ю та читали свої поетичні твори для слухачів радіостудії «Червона калина» ім. Августина Волошина. Як юна журналістка, я взяла інтерв'ю в директора Міжгірського професійного ліцею, Заслуженого працівника освіти України, Василя Юрійовича Маринця.
Дякую Богові за те, що здійснилася моя мрія побувати у Міжгір'ї. Я довго пам'ятатиму цей чудовий фестиваль творчої юні з його щирим та невгамовним ректором Василем Федоровичем Тарчинцем.
Прощавай, фестивалю «Рекітське сузір'я – 2015»! До нових зустрічей, 2016-й!
Оля БУЧЕК,
маліжанка Червоноградського
відокремленого підрозділу МАЛіЖ
КОМЕТИ З ПОЛТАВИ ЛЕТЯТЬ НА ЗАХІД, АБО ГОТУЄМОСЯ БУТИ ПЕРШИМИ
Для вихованців літературно-мистецької студії «Перевесло», що діє при Полтавському міському багатопрофільному ліцеї №1, чи не найочікуваніша подія року – участь у фестивалі «Рекітське сузір'я».
Створений при Міжнародній академії літератури і журналістики (МАЛіЖ), фестиваль «Рекітське сузір'я» в Закарпатті – це спілкування із фахівцями твоєї царини, нагода показати себе й бути справедливо оціненими, знайомство із творчою молоддю з усіх куточків України, далекого і близького зарубіжжя, чимало нових творчих ідей, приголомшливі гірські краєвиди й пригоди, пригоди, пригоди.
Керівник студії «Перевесло» – Тетяна Іванівна Балагура – ретельно дбає про якісний рівень матеріалу, з яким її підопічні вирушають до Закарпаття. Вона переглядає кожну роботу, вказує авторам на помилки, допомагає їх усунути й зробити твір неповторним. Хореограф Вікторія Анатоліївна Граб, готуючи літературно-музичну композицію, прислухається до ідей майбутніх виконавців, дає кожному простір розкритися.
Витоки
Юні поети, прозаїки, журналісти, фотомитці, актори й музиканти, виконавці авторських пісень готуються протягом року, адже розуміють: виконане нашвидкуруч або впівсили – виконане марно й не принесе успіху. Головна мета: продемонструвати журі й публіці все, на що спроможна команда «Полтава-1»!
Як розповіла Тетяна Іванівна, у 2005 році, коли її вихованці вперше взяли участь у маліжанському фестивалі, гран-прі не давали окремим конкурсантам, тільки групам. Тоді перевеслівці прийшли, побачили – і перемогли. Суперники побачили в нас серйозних конкурентів – і не помилилися. Відколи гран-прі вручають у кожній номінації («Проза», «Поезія», «Журналістика», «Авторська пісня», «Літературно-музична композиція», «Художнє фото», «Малюнок») стало традицією, привозити 2-3 абсолютні перемоги щороку.
У 2015 році «Рекітське сузір'я» поставило перед нами додаткове завдання – власне, організацію дійства. Учасники фестивалю Ксенія Янко, Юлія Грабенко, Андрій Даркович та Григорій Аветіков стали ведучими фестивалю, Вікторія Анатоліївна Граб подбала про аранжування та разом із Ксенією Янко склала сценарій проведення трьох фестивальних днів.
Відкриття
Під'їжджаємо автобусом до воріт Міжгірського професійного ліцею, при якому уже сім років роспіль діє літературно-мистецький центр МАЛіЖу хлібом-сіллю нас зустрічає засновник і організатор чудового, літературно-мистецького Міжнародного фестивалю, асоційованого члена Міжнародного Центру ЮНЕСКО «Рекітське сузір'я» Василь Тарчинець. У такого господаря почуваєшся не просто дорогим – найдорожчим гостем: усміхається, розпитує, як доїхали, запрошує всіх до спільного фото, розгортаючи великий банер, на якім золотими літерами написані рядки з «Молитви про Україну» Миколи Лисенка: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Каже: «Тримайте її, мов щит!» Ми тримаємо!
Прибули до гуртожитку першими ввечері, за день до відкриття. Наступного ранку підготували сценарій. 2 липня о 18:00 Ксенія Янко та Андрій Даркович дебютували як ведучі, урочисто відкривши XII Міжнародний фестиваль «Рекітське сузір'я».
«Ми звикли все планувати, а тут треба було динаміки, готовності імпровізувати кожну мить, – ділиться враженнями Ксенія Янко. – Як там у Вакарчука: «Хіба хтось сказав тобі, що буде легко?» Беручи участь у фестивалі, гріх нарікати на метушню: життя тут вирує, емоції загострюються у вирі проблем і їхніх блискавичних вирішень».
Складнощі виникли перед запаленням ватри, відмовлявся працювати проектор, який мав транслювати звернення воїна АТО (наш звуко- та відеорежисер за кілька хвилин подолав і цю неприємність), до програми несподівано включили кілька нових номерів (ведучі, озброївшись красномовством, на ходу скорегували сценарій).
Завдяки юним артистам, що прибули з Ужгорода, Одеси, Мукачева, Полтави, Львова відкриття «Рекітського сузір'я» перетворилося на феєрію мистецтва й краси. Звучали українські народні, естрадні та авторські пісні від окремих виконавців і колективів. Заспівала на фестивальній сцені Катерина Качановська – учасниця другого сезону талант-шоу «Голос. Діти» на каналі «1+1». Отець Федір благословив творчу молодь на добрі діяння. Вітали маліжан того дня заслужений журналіст України, засновник фестивалю Василь Тарчинець, академік АНВШ України, директор Міжгірського професійного ліцею Василь Маринець, Герой України, керівник Полтавського відділення МАЛІЖ, голова журі у номінації «Проза» Тетяна Балагура, керівник Кузнецовського відділення МАЛІЖ, голова журі в номінації «Журналістика» Людмила Райчук.
Усі клопоти й хвилювання дивовижним чином зникли, коли спалахнула перша іскра ватри, багаття здійнялося до небес, а талановита молодь з Рівненщини, Ужгородщини, Одещини та Полтавщини поєдналася в єдине коло. Можливо, не зовсім у коло… Поєдналися в сузір'я!
День змагань
Конкурсний день відкрили Юлія Грабенко, сімнадцятирічна письменниця, абсолютна переможниця минулорічного фестивалю, та Андрій Даркович, поет, для якого «Рекітське сузір'я» у 2015-му році засяяло вперше. Ось вони вітають журі, бажають успіху конкурсантам, для урочистого відкриття другого фестивального дня надають слово Василю Федоровичу Тарчинцю, запрошують на сцену колективи для участі в конкурсі на кращу літературно-музичну композицію.
Змагалася за перемогу й Полтава. Танцем, словом і музикою учасники композиції розповіли глядачеві історію матері Землі, котру протягом століть люди катують війною. Вона щоразу відроджується рятує себе і їх. Сподіваємось нам вдалося донести головну ідею,чи нас зрозуміли? Оплески, що ними вибухнула публіка, опісля номеру, говорять впевнене «Так!».
Коли оголосили початок конкурсу авторської пісні, учасники, окрім співаків, розійшлися по аудиторіям, де одночасно із цим змаганням проходили інші змагання в номінаціях «Поезія», «Проза», «Журналістика» «Художнє фото», «Малюнок».
Для участі у кожній номінації слід було підготувати теки із творами, біографією, та фото. Претендентів на перемогу у номінації «Журналістика» і «Художнє фото» журі запросило до бесіди, познайомитися з авторами, глибше проаналізувати зміст робіт.
Хоч це не обов'язкова умова, Тетяна Балагура наполягає на тому, щоб поети й прозаїки теж зустрічалися з суддями, декламували кращі твори. Побачити текст – одна справа, прослухати – зовсім інша. Це впливає на сприйняття, до того ж, дає шанс запам'ятатися.
Відкриємо секрет, нові Костенко й Андруховичі напередодні, ледь не до третьої ночі, вирішували, які твори представлять, добирали музику, працювали над інтонаціями. Зазначу, що старання виявилися не марними. На гала-концерті (4-й фестивальний день) Марина Бакаєнко отримала гран-прі в номінації «Проза», Наталя Граб здобула 2 місце в номінації «Поезія».
Номінація «Малюнок» не передбачала безпосередньої зустрічі журі й конкурсанта, хіба що під час майстер-класу. Спілкуються юні художники з досвідченими майстрами виключно мовою пензля.
До речі, більшість майстер-класів, зокрема «Проза», «Малюнок», «Поезія», відбулися того ж дня по обіді.
Надвечір «Полтава-1» вирушила до річки помилуватися надвечірніми пейзажами, поділитися враженнями про виснажливий, але безмежно цікавий конкурсний день.
Дивовижне озеро – Синевирське!
Четвертий день фестивалю. Екскурсії. Втомленим дітям після вчорашніх конкурсів треба відновити сили. Хіба може бути щось кращим за мандрівку до гірського озера Синевир. Овіяна легендами місцина, де загадують і здійснюють бажання, де на кожному кроці трапляються дива.
Напередодні керівникам запропонували обрати: до чи після полудня їхні групи відвідають атракцію. Тетяна Іванівна вирішила не гаяти часу: повідомила, що ми їдемо першим рейсом уранці.
Сівши в автобус, одразу ввімкнули музику. Звучить бумбоксівське «Їдемо», «Коли тобі важко» «Океану Ельзи». Усі підспівуємо: «Коли тобі важко дихати, значить, ти дуже високо...». Когось заколисує дорога, іншому перехоплює подих від краєвидів за вікном, а дехто лічить хвилини, доки побачить на власні очі той легендарний Синевир.
Близько півгодини в дорозі – і ми на місці. Майже на місці. Водойму оточує гірський масив Внутрішні Ґорґани, тож, аби помилуватись озером, мусимо піднятись на пагорб.
Тетяна Іванівна розповіла нам легенду про кохання молодої графині Синь і чабана Вира. Мовляв, єдина донька заможного графа, котрому належали ці землі, відвідала якось мальовничі схили із батьком. Збираючи квіти, почула звуки флояри (сопілки), пішла за мелодією, зустріла юнака, який її виконував. Хлопець із першого погляду закохався в блакитні очі дівчини, а їй припала до душі запальна парубоча вдача. Коли про їхні почуття дізнався граф, наказав убити простолюдина, щоб уникнути ганьби. Слуги влучним пострілом поранили коханого Сині, скинули на нього шмат скелі згори. Вир загинув… Припала красуня до каменя, безперестанку сльози ллє... Струмки з очей дівчини наповнили озеро, що навіки забрало юнку, а фатальний камінь і донині височіє посеред водойми. Тут поєдналися Синь і Вир, тут чиста вода, скелі гострі, а пагорби квітнуть любов'ю.
«Побачити б те місце якнайшвидше!» – думаємо. Ідемо до Синевиру звивистою дорогою. Достатньо цивілізований маршрут, і швидше було б під'їхати до самого Морського Ока (ще так називають Синевир), та чи запам'яталися б у такому разі мандри? Гірські озера приваблюють туриста нагодою випробувати себе на міцність перед надзвичайним видовищем. Круті підйоми, схили. Для мешканців Полтави це принаймні незвично, але яка краса: дзеркало неба серед пагорбів! А ще, кажуть, озеро може здійснювати бажання: треба обійти навколо нього за годинниковою стрілкою, думати лише про те, чого хочеш найбільше.
Нумо, до здійснення бажань!
Перше, що помічаємо, – острів серед води: певно, той самий шмат скелі, під яким загинув закоханий юнак. Десь позаду коса, на піщаному березі – дерев'яні стовпи-фігури, схожі на тотеми.
Ледь не на кожному кроці зупиняємося сфотографуватися. Усюди краса! Лісові стежки навколо озера нагадують кадри з фільму «Міст до Терабітії»: увесь час уявляєш у русі смерекових гілочок життя незримих створінь. Наближаємося до коси, яку спостерегли здалеку. «Тотемні» стовпи зблизька виявилися різьбленими фігурами Сині і Вира. Знімкуємо їх! Селфі на тлі острова, на тлі гір, креативне фото на спинах одне в одного! А чи пам'ятають наші мрійники про свої бажання? Стільки краси навколо, приголомшливий фотосет... Тетяну Іванівну цікавить інше: «Ви там не забули про час?» Спішимо продовжити рух, дорогою купуємо в крамарів (є вони й тут, біля озера) різноманітні збори трав, сушені гриби, бринзу, чорницю. Маємо ідею, замкнувши коло, підпливти на човні до острова, того, що посеред водойми. Послуга недорога, за згоди керівника всі охочі відпливають. На тім березі майорить жовто-блакитний прапор. Куди не зирни: водяна гладь і гори, гори, гори...
На жаль, маємо повертатися.
Прогулянка берегами Синевиру врешті привела нас до колиби на вершині пагорба, біля озера. Колибою на Гуцульщині раніше назвали круглу дерев'яну споруду, що її вівчарі, випасаючи худобу, зводили довкола вогнищ, аби ті не задув вітер. Пізніше це слово набуло значення окремого, типового для Закарпаття архітектурного стилю. Сьогодні на Західній Україні так називають ресторани місцевої кухні, оздоблені автентичними предметами культури й побуту. Тут «розпалюють» родинні вогнища, єднаються в дружнє коло туристи й самі прикарпатці. Ми не стали замовляти нічого, крім кави, бо теплої атмосфери й гарячого напою вистачило, щоб трохи відпочити. А далі треба було повертатися: на нас вже чекав автобус.
У літературно-музичній композиції героїня Ані Пантюх, проводжаючи коханого на фронт, дарує йому квітку люби-мене-не-покинь: «Квітка зветься люби-мене-не-покинь. Ти ж мене не покинеш, правда?». Рослину, котра, за сюжетом, стала оберегом незнищенної любові, ми знайшли на зворотному шляху. Першою її помітила Тетяна Іванівна. Дівчатка-поетеси заходилися збирати блакитні квіти в букетики, а Вікторія Анатолівна впізнала ясно-голубу зірочку серед трав і була неймовірно подивована: «Люби-мене-не покинь? Усе життя називала її «незабудкою».
Їдемо в готель. Зупиняємося на Синевирському перевалі. Спільне фото і десять хвилин для селфі. Щойно автобус припаркувався біля комплексу Міжгірського професійного ліцею, біжимо на обід, навіть не заходимо до гуртожитку. Надто втомлені, голодні, але повні вражень та безмірно щасливі.
Сум і радість. Невже банально?
Гала-концерт. Сум і радість. Банально? Але ж так трапляється завжди. Вашу долю вже вирішено, боятися нічого, та ви все ще сповнені хвилювань, ладні перевернути гори, щоб наблизити мить оголошення переможців. Чотириденна феєрія ось-ось скінчиться, а ви розриваєтеся між тугою за домом та прикрим усвідомленням того, що від фестивальних друзів тепер відділятимуть кілометри.
Урочисте закриття 12-го міжнародного фестивалю «Рекітське сузір'я» проводила Ксенія Янко. Свято розпочали трембітарі Міжгірського професійного ліцею – господарі фестивалю. Опісля музичного привітання з фестивальної сцени до творчої молоді України звернувся Василь Тарчинець. Напутнє слово від Батька «Рекітського сузір'я» не лишило байдужим нікого з присутніх.
По завершенню офіційної частини перейшли до концертної програми. Найоригінальніші зразки народної та авторської пісні, що лунали впродовж фестивалю, було виконано на біс. Присутніх зворушила поезія Віктора Баранова «Ми українці» у виконанні Сергія Барнича – декламатора з міста Виноградів Закарпатської області.
А далі – найбільш очікувана подія – нагородження переможців. Уперше за кілька років ми здобули призові місця в усіх номінаціях. Три гран-прі: за прозу, журналістику та літературно-музичну композицію.
Учасники студії «Перевесло» відвідали майстер-класи з живопису від Василя Вовчка, з журналістики – від Людмили Райчук, прослухали курс «Інтерв'ю і мала проза» від Олесі Василенко. Завдяки керівникові Тетяні Іванівні Балагурі познайомилися з закарпатським письменником Василем Мушкою та львівською поетесою Ліліаною Косанівською. Ксенія Янко, володарка гран-прі в номінації «Поезія» XI-го фестивалю «Рекітське сузір'я» (2014), спільно з багаторазовим переможцем у номінаціях «Проза» і «Поезія» Василем Малишкою (Закарпаття) організувала літературний вечір для учасників фестивалю в бібліотеці гуртожитку Міжгірського ліцею. Перевесляни дали інтерв'ю на фестивальному радіо: ділилися враженнями, прочитали власні твори, дехто навіть заспівав. На «Рекітському сузір'ї» ми з'явились кометами, щоб горіти й запалювати інших. Ми – п'ятнадцять творчих світил у цій фестивальній галактиці.
Ксенія Янко,
вихованка полтавського відділення МАЛіЖ
ФОТОРЕПОРТАЖ
Коментарі