Стаття присвячена огляду освітніх можливостей віртуальної екскурсії. У статті зроблено спробу розглянути методичні аспекти застосування віртуальної екскурсії вчителями в освітньо-виховному процесі. Розглянуто особливості створення та проведення віртуальних екскурсій. Подано огляд тематичних сервісів і проектів Google. У статті описано використання основних сервісів Інтернет у процесі підготовки і проведення уроків української мови та літератури у загальноосвітніх навчальних закладах, описані їх переваги та недоліки.

Ключові слова: Інтернет-сервіси, українська мова, українська література, віртуальний музей, телеконференція, Веб-сайт. віртуальна екскурсія, інформаційно-комунікаційні технології, інформаційно-освітнє середовище. музей, музейна комунікація,QR-код,Інтернет-сайт, віртуальний музей, віртуальна екскурсія, соціальні мережі.

Проєкт «Віртуальний музей» переміг у конкурсі.

Віртуальний музей, що існує у глобальній інформаційно-комунікаційній мережі інтернет завдяки об'єднанню інформаційних і творчих ресурсів для створення принципово нових віртуальних продуктів: віртуальних виставок, колекцій, віртуальних версій неіснуючих об'єктів та ін.

В нас є три види віртуальних музеїв  в залежності від розмірів  інвестицій  :віртуальні експозиційні галереї чи окремі тематичні виставки, що є цифровими аналогами реальних експозиційних залів, колекцій та виставок відповідного музею (вони репрезентовані на веб-сайті цього музею);віртуальні музеї «другого покоління», створені шляхом суміщення масштабних міжмузейних колекцій та експозиційних галерей; такі музеї поєднують у собі цифрові зображення реальних пам'яток, що зберігаються й експонуються у сотнях різних музеїв, розкиданих по всьому світу; музеї віртуального мистецтва (net-art).

Мета роботи – виокремити та всебічно проаналізувати сучасні форми, канали та інструменти музейної комунікації, що сприяють адаптації цих соціокультурних закладів до ефективної діяльності в умовах інформаційного суспільства. Методологія дослідження базувалася на органічній сукупності сучасних базових наукових підходів (соціально-культурного, системного та міждисциплінарного), принципів (об’єктивності, всебічності, наступності) і методів (системно-структурного, логічного аналізу, синтезу, узагальнення, актуалізації). Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про перспективні напрями розвитку музейної комунікації, виходячи з систематизованих авторами уявлень про її провідні форми, канали та інструменти. Комунікаційні можливості музеїв пов’язані з їхньою здатністю передавати інформацію за допомогою реальних предметів безпосередньо чи опосередковано. Основою комунікативної роботи музею є його фонди, адже й експозиція, й організовані на її основі освітньо-комунікативні проекти неможливі без науково атрибутованих та ретельно збережених колекцій. Відповідно найрезультативнішим каналом музейної комунікації залишається експозиція закладу. Поряд із традиційними формами та інструментами музейної комунікації, зокрема таких, як експозиційно-виставкова, просвітницько-освітня, видавнича, проведення наукових конференцій, представлення музеїв у ЗМІ, особливого значення набувають і новітні, пов’язані із розвитком сучасних інформаційних технологій. До них належать Інтернетсайти музеїв, віртуальні музеї, віртуальні екскурсії та тури, QR-коди, 3D-технології, профілі музеїв у соціальних мережах. Саме активний розвиток останніх сприятиме ширшій комунікації закладу з широкою аудиторією відвідувачів, розширенню міжмузейних контактів, інтеграції вітчизняних музеїв у світове музейне співтовариство.

Постановка проблеми. Межа XX–XXI ст. характеризується активним проникненням до музейної сфери новітніх інформаційних, цифрових технологій, які значно розширюють інформаційну складову музейної експозиції. Експозиційний простір музеїв вийшов на якісно новий рівень, об’єднавши матеріальний і віртуальний простори за допомогою нових інформаційних технологій. У сучасній музейній практиці все більше використовують мультимедійні засоби відображення інформації, що надає можливість ширше подати експозиційний і виставковий матеріал. Аналіз наукових досліджень свідчить, що організація музейного середовища привертає увагу теоретиків дизайну, серед яких значна кількість дослідників: Я. Лоренц, Л. Сколнік, К. Бергер, Т. Смірнова, Т. Чукліна, М. Чеснокова, Л. Баруткіна, М. Майстровська, А. Михайловська, І. Кузнєцова, Т. Поляков та ін. Вітчизняна музейна справа сьогодні робить кроки в освоєнні технічних досягнень, які можуть використовуватися в дизайні музейної експозиції. У сучасному мистецтвознавстві зазначена проблема перебуває в центрі дослідницької уваги. Їй присвячено розвідки дослідників М. Рутинського, Л. Коваль, Н. Брижаченко, Ю. Тітінюка, М. Тортіки. Реалізація зросталих вимог до організації музейного середовища на сучасному етапі розвитку музейної справи неможлива без застосування новітніх технологій, оскільки вони відкривають нові можливості в розв’язанні дизайну музейних експозицій. Тож дослідження впливу сучасних інноваційних технологій на дизайн музейних експозицій, а саме з’ясування ролі мультимедійних технологій в організації музейного середовища є метою.

У процесі організації музейної експозиції важливу роль відіграють експонати. Однак ідея, сенс, історія музейного предмету можуть доноситися до глядача різними способами. Мультимедійні засоби відображення інформації все більше використовуються в сучасній музейній практиці, оскільки допомагають більш широко подати експозиційний і виставковий матеріал, залишаючи в пам’яті відвідувачів яскравий образ. В останні десятиліття XX ст. набула розвитку так звана «мультимедіа» як один з інструментів управління розвитком комунікації. Це інтерактивні системи, що забезпечують роботу з рухомістю, зображенням і відео, анімованою комп’ютерною графікою й текстом, мовою й високоякісним звуком. «Мультимедійний дизайн» – це одна з галузей дизайну, що найбільш активно розвивається на сучасному етапі, практика художньо-технічного оформлення й подання інформації з урахуванням роботи з інформаційними джерелами й сервісами, функціональних можливостей подання інформації, психологічних критеріїв її сприйняття людиною, естетики візуальних форм подання інформації. Медіадизайн – це створення принципово нового середовища комунікацій. Одну з найважливіших ролей в оптимізації шляху розвитку мультимедійної культури повинна відіграти система дизайну, яка ініціює образи предметного й віртуального світу, бере участь у проектуванні, створенні, трансляції як вербальної, так і візуальної інформації [1-4]. Мультимедійні технології набувають у нашому житті все більшого значення. Одним із пріоритетних напрямків застосування таких технологій стали мультимедійні інновації в музеях і виставкових центрах. Робота з технічного оснащення музеїв досить часто містить розроблення унікального задуму, ідеї. Відвідувачів уже не задовольняють «неживі» експонати, їм хочеться бачити те, що не збереглося на сьогодні, або збереглося, але не може бути поданим у цьому музеї. Мультимедіа в музейному проекті є інструментом донесення інформації в цікавій для відвідувача формі; механізмом, що дозволяє включати й використовувати необмежену кількість абсолютно різної за форматом інформації; засобом створення різного роду ігор, інтерактивних взаємодій і розваг. За виконання всіх умов концептуальної обґрунтованості мультимедійних засобів, їхнього грамотного поєднання один з одним і з експозицією, технології можуть дійсно допомогти музею, а саме: – додати в процес сприйняття яскравих вражень; – сприяти наочному показу тих предметів, які «наживо» показати неможливо; – донести в зрозумілій формі інформацію для різноманітної аудиторії; – здійснювати комунікацію з відвідувачем. Мультимедійні технології забезпечують більш широкий доступ до музейних колекцій. Мультимедійні бази даних, які відкриті для всіх відвідувачів і пропонують інформацію в оцифрованому вигляді про всі музейні експонати, можуть бути використані в музейних терміналах. Швидше за все, вони більше схожі на інтерактивні енциклопедії, що репрезентують детальні знімки й факти. Такі термінали надають інформацію кількома мовами й можуть навіть показати маршрут за експозицією музею. Нові інформаційні технології можуть бути допоміжним засобом організації простору й самостійним інструментарієм формування нового віртуального середовища. Такі підходи визначаються, у першу чергу, спрямованістю музею й типом відвідування. У музеях з багатими, історично цінними експонатами увага відвідувача повністю зосереджена на предметі. Головне, що може знадобитися відвідувачеві (за відсутності екскурсовода), – це додаткова інформація про експонат. У цьому випадку більш доречними будуть електронна етикетка до предмета, інформаційний кіоск, або «зони занурення», розташовані в музеї окремо від експозиції. Це комфортні автоматизовані робочі місця, що містять у наочній формі всі шари інформації, передбачені методистами музею для зацікавленого відвідувача, а також більш ігровий пізнавальний контент – для дитячої аудиторії. У науково-технічних, пізнавальних музеях, у музейно-інформаційних центрах, навпаки, використання інтерактивних інсталяцій здійснюється безпосередньо в експозиції, що є слушним і вкрай захопливим для відвідувачів. Для групового відвідування доречними мультимедіарішеннями стають окремо виділені кінозони, інтерактивні мультитач-столи із завданнями для всієї групи, пересувні термінали, лабіринти тощо. Орієнтація на сімейні відвідування з дітьми вимагає створення в музеї експозиційних зон (у тому числі й із застосуванням мультимедіа) відповідно до дитячого зросту, із можливістю інтерактивної взаємодії (торкнутися, відкрити й т. п.). У індивідуального відвідувача повинна бути можливість заглибитись у вивчення предмета на території музею, чому сприяють аудіоінсталяції. Це не тільки звичні аудіогіди, а й стаціонарні навушники-аудіоетикетки поруч із вітриною або з об’єктом, що занурюють відвідувача в певну епоху або тему. Аналізуючи дизайн сьогодення з його новітніми інформаційними й технічними можливостями, особливостями соціально-економічного розвитку, зміною ціннісних орієнтирів та естетичних ідеалів, важливо відзначити, що відбуваються істотні зміни уявлень і про комфорт навколишнього середовища. Поряд із традиційними ергономічними складовими все більш важливу роль починають відігравати естетичний, емоційно-психологічний і соціокультурний аспекти. Дизайн в умовах суспільства інформаційних технологій отримує якісно нового споживача з більш високими духовними й функціональноутилітарними запитами, які стають невід’ємною частиною уявлень про комфорт навколишнього предметно-просторового середовища [2-5]. У сучасному техногенному світі все частіше обов’язковою складовою уявлень про комфорт предмета або предметно-просторового середовища стає їхня інтерактивність – здатність до діалогу з людиною. Усе це призвело до появи так званих «розумних» речей, що реагують на поведінку людини. В умовах інтерактивності предмет починає втрачати свою традиційну, властиву йому визначеність і передбачуваність, перетворюючись у більш гнучку й значною мірою спонтанну, здатну змінюватися, реагуючи на зовнішні фактори й, у першу чергу, на людину. Усе більшого поширення набувають інтерактивні предмети в оточенні людини, здатні реагувати на її поведінку, включаючи зміну емоцій і настроїв. Нові завдання музею сприяли виробленню порядку створення експозиції. Сучасні експозиції розробляються потрійним союзом: наукового співробітника, що відповідає за концепцію; художника, що відповідає за художньо-образне рішення; сценариста, який пише експозиційний сценарій. Усе це зумовлює гармонійність експозиційного дійства. Спочатку виникає експозиційний задум, який становить інтерпретацію теми й характеристику окремих її складових. Далі визначаються стилістичні й жанрові особливості майбутньої експозиції. За ними йдуть рішення в часі – ритм, темп і рішення в просторі. І це вже характеристики експозиційного процесу, який став інструментом проектування. Сутність сьогоднішнього розвитку експозиції полягає в русі від образу до дії, що зумовлено застосуванням інтерактивних практик і медіатехнологій, які стали невід’ємною частиною сучасного життя. Сценарна мова оперує архетипами, символічними категоріями, художніми образами, які сприймаються свідомістю глядача і є засобом утілення експозиційного задуму. Така технологія виготовлення проекту враховує психологічні й візуальні особливості людського сприйняття. Проект повинен ураховувати ергономічні й психологічні особливості сприйняття: рівень очей і його співвідношення з висотою експозиційного поясу, кут нахилу вертикальних і горизонтальних поверхонь до променя зору, кількість предметів, що сприймаються одночасно, обсяг інформації, яка засвоюється людиною за час екскурсії, здатність кольору й світла привертати увагу відвідувача до певних експонатів, знімати втому або емоційне перевантаження. Пластична сюжетна побудова формує, а практично програмує у відвідувача сприйняття подальшої інформації, використовуючи весь арсенал професійних засобів: колірне, тональне, семантичне, стилістичне рішення дизайну експозиції. Вирішальне значення завжди має використання світла й кольору для акцентування найбільш вагомих експонатів. У колірних пропозиціях враховується фізіологічний вплив кольору на відвідувача музею. До базових чинників належать й інтерактивність і мультизмістовність експозиційного простору, які роблять музейну експозицію більш динамічним, емоційним, привабливішим дійством. Особлива роль відводиться інтерактивності в технічних і технологічних музеях, які є в більшості країн світу. Вони сприяють розширеному знайомству з експозицією й дозволяють працювати з науково-технічними експонатами. Відвідувачі можуть натискати кнопки, тягнути важелі, створювати явища, дивитися живі демонстрації або навіть брати в них участь. Це надає людям можливість досліджувати й відкривати природу речей, а не просто читати або слухати про них.

Актуальність та постановка проблеми. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про перспективні напрями розвитку музейної комунікації, виходячи з систематизованих авторами уявлень про її провідні форми, канали та інструменти. Комунікаційні можливості музеїв пов’язані з їхньою здатністю передавати інформацію за допомогою реальних предметів безпосередньо чи опосередковано. Основою комунікативної роботи музею є його фонди, адже й експозиція, й організовані на її основі освітньо-комунікативні проекти неможливі без науково атрибутованих та ретельно збережених колекцій. Відповідно найрезультативнішим каналом музейної комунікації залишається експозиція закладу. Поряд із традиційними формами та інструментами музейної комунікації, зокрема таких, як експозиційновиставкова, просвітницько-освітня, видавнича, проведення наукових конференцій, представлення музеїв у ЗМІ, особливого значення набувають і новітні, пов’язані із розвитком сучасних інформаційних технологій. До них належать Інтернет-сайти музеїв, віртуальні музеї, віртуальні екскурсії та тури, QR-коди, 3D-технології, профілі музеїв у соціальних мережах. Саме активний розвиток останніх сприятиме ширшій комунікації закладу з широкою аудиторією відвідувачів, розширенню міжмузейних контактів, інтеграції вітчизняних музеїв у світове музейне співтовариство.

Віртуальні музеї – геніальна технологія, яка дозволяє розширити можливості e-Learning і освіти в дійсності, зберегти культурну спадщину для нащадків і зробити відвідування будь-якого музею світу, природного дива світу або архітектурного шедевра доступним для всіх людей планети, що мають вихід в інтернет.

В одну мить, колись переповнені музеї - сьогодні залишилися порожніми. Карантин - час, коли музейні технології мають активізуватися та заповнити цю порожнечу. Музеї вже давно демонструють потенціал через презентацію своїх онлайн-колекцій, віртуальних турів та кампаній у соціальних мережах. Але в умовах сучасної ситуації, через карантин та пандемію, вміле використання переваг віртуального світу музеями має вийти на новий рівень.

У цьому онлайн посібнику зроблено вибірку ресурсів від музеїв та інших інституцій, які надали доступ до свого контенту: освітні ресурси для електронного навчання, віртуальні програми з мистецтва, культури та історії з усього світу, віртуальні екскурсії та тури, оцифровані колекції, дитячі програми. Це слушний час для тієї частини музейної спільноти, яка активно використовує технології яскраво проявитися себе!

Якщо ви цікавитеся музейними технологіями та прагнете до діалогу, то запрошує приєднатися до однієї зі Спеціальних груп за інтересами. Під час карантину вони є безкоштовними для всіх, тому ще більше людей можуть поділитися своїми ресурсами та знайти однодумців.

Актуальність теми дослідження. Музейна комунікація є визначальним складником діяльності музею як науково-дослідного та культурно-освітнього закладу. Її можна назвати методологічною основою сучасної діяльності цих культурних установ. У Законі України «Про музеї та музейну справу» зазначено, що музеї як культурно-освітні та науководослідні заклади призначені не тільки для вивчення, збереження та використання пам’яток матеріальної і духовної культури, але й для залучення громадян до надбань національної і світової культурної спадщини. В умовах інформаційного суспільства, базованої на розвитку мікроелектронних технологій, змінився характер відносин між музеями та їхніми відвідувачами, останні почали сприйматись як рівноправні партнери в роботі музейних установ, тобто сформувалася нова концепція освітньої діяльності музею як комунікативної системи, розширилися його функції. Тому одне із головних завдань музейної комунікації – створення передумов для активізації відвідувачів, зокрема для вдосконалення їхніх контактів із музейними предметами як джерелами знань, емоцій, естетичних відчуттів і створення ефекту занурення в культурне середовище.Основними факторами, що впливають на розвиток освіти сьогодення, є врахування потреб особистості учнів  і процеси глобалізації. Ці вимоги пов’язані з тим, що змінюються уявлення про сутність готовності людини до виконання професійних функцій і соціальних ролей. Нові освітні результати можна отримати тільки в умовах навчання в інформаційно освітньому середовищі, що забезпечує інформаційно-методичні умови реалізації освітньої програми. Функціонування інформаційно-освітнього середовища навчального закладу забезпечується засобами ІКТ і кваліфікацією працівників, які його використовують і підтримують. Навчальний процес в інформаційно-освітньому середовищі навчального закладу, заснованому на використанні засобів ІКТ,у порівнянні з традиційним процесом навчання дозволяє: · збільшити можливості вибору засобів, форм і темпу вивчення освітніх галузей; · забезпечити доступ до різноманітної інформації з кращих бібліотек, музеїв; дати можливість слухати лекції провідних вчених і задавати їм питання, брати участь в роботі віртуальних шкіл; · підвищити інтерес учнів до предметів, що вивчаються за рахунок наочності, цікавості, інтерактивної форми подання навчального матеріалу, посилення міжпредметних зв'язків; · підвищити мотивацію самостійного навчання, розвитку критичного мислення; · активніше використовувати методи взаємонавчання (обговорення навчальних проблем на форумах, в чатах, оперативне отримання підказок); · розвивати навчальну ініціативу, здібності та інтереси учнів; · створювати установку на безперервну освіту протягом життя [3, 6]. Ефективність навчально-виховного процесу забезпечується інформаційно-освітнім середовищем – системою інформаційно-освітніх ресурсів та інструментів, що забезпечують умови реалізації основної освітньої програми навчального закладу.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослідження інновацій сучасної музейної комунікації здійснювали вітчизняні науковці та практики галузі, зокрема, В. Банах, М. Бєлікова [1], Л. Дубровіна, А. Киридон, І. Матяш [2], Є. Ковальчук, Р. Маньковська [3], К. Смаглій, О. Сошнікова та інші, а також зарубіжні вчені – Б. та Г. Лорд [4], Г. Матт [5], С. Сміт Батиста [6]. Проблему впровадження інформаційних технологій у діяльності музейних установ розкривали у своїх публікаціях Н. Білан, Р. Гураль, К.І. Кобцев, І. Передерій [7], І. Шевцов та інші. Важливим інструментом для сучасної освіти є віртуальні інтерактивні екскурсії, які приходять на зміну традиційним методам навчання. Аналіз останніх досліджень. Питання використання і ролі інформаційнокомунікаційних технологій в освіті аналізують В. Биков, Я. Булахова, О. Бондаренко, В. Заболотний, Г. Козлакова, О. Міщенко, О. Овчарук, О. Пінчук, Є. Смирнова-Трибульська, О. Спірін, О. Шестопал та ін. Дослідження різних аспектів освітнього та наукового потенціалу мережі Інтернет здійснено в роботах Л. Бородкіна, В. Владімірова, С. Корнієнко та ін. Питанням використання екскурсій як однієї з форм навчальної роботи присвятили свої дослідження Є. Голант, В. Голубков, П. Підкасистий, І. Підласий та багато інших. Виклад основного матеріалу дослідження. Відповідно до нормативних документів навчальні екскурсії є обов’язковими та необхідними складовими навчально-виховного процесу. Вони передбачають створення умов для наближення змісту навчальних предметів до реального життя, спостереження та дослідження учнями явищ і процесів життєдіяльності суспільства, розширення світогляду школярів, формування в них життєво необхідних компетенцій, посилення практичної та професійно-орієнтаційної спрямованості навчально-виховного процесу. В рамках освітнього простору екскурсія може стати одним з найцікавіших методів організації навчальної діяльності, що дозволяє відійти від стереотипного сприйняття екскурсії як пізнавального процесу виключно в художній або історичній галузях знань.

Виклад основного матеріалу. Поряд із традиційними формами музейної комунікації, такими як експозиційно-виставкова, просвітницько-освітня, видавнича, в умовах інформаційного суспільства з’являються новітні способи взаємодії музею і суспільства, спрямовані на розширення сфери впливу закладів культури серед громадськості. Загальновідомо, що головним суб’єктом у музеї є відвідувач. Однак правдою є й те, що в сучасну епоху тотального «переселення» людей до віртуального світу спостерігається помітне зниження рівня відвідування багатьох традиційних центрів культури, як-от бібліотеки та музеї. То ж останні мають йти в ногу з часом і шукати нові форми комунікації з громадськістю [1, 7]. Комунікацію між музеєм і відвідувачем можна розділити на безпосередню та опосередковану. Важливо врахувати, що музейна комунікація буде ефективною лише тоді, коли суспільство матиме широкий доступ до музейних колекцій та засвоїть їх. Безпосередня музейна комунікація відбувається в рамках музейного комунікативного простору, до якого відносять експозицію, виставки та інші форми безпосереднього сприйняття рухомих пам’яток у контексті музейної інформаційнокомунікаційної системи. Наразі більшість дослідників вважають, що найрезультативнішим каналом музейної комунікації була й залишається експозиція. Вона одночасно є візуальним типом комунікації, пов’язаної з процесом перекодування інформації з вербальної в невербальну й відтворенням її знову на вербальну. При цьому предмет в експозиції набуває певного значення лише у відповідному контексті, перетворюючись на експонат. З погляду теорії соціальних комунікацій музейну експозицію слід розуміти як повідомлення. Цей різновид комунікації, за твердженням відомого музеолога Ф. Вайдахера, не може відбуватися самовільно, а має ґрунтуватися на фондах зібрання [8, 10]. Завдання музейного фонду не розповідати про вже відоме, а запропонувати нові знання, погляди, розуміння та осмислення.Екскурсія стає інформаційним полем, де здійснюється трансляція певної інформації з наступною рефлексією на будь-якому уроці з будь-якого предмету. Створення екскурсії – складний процес, що вимагає від організатора значних творчих зусиль. Процес підготовки екскурсії містить у собі визначення теми, постановку мети і завдань екскурсії, складання маршруту екскурсії, вивчення і відбір екскурсійних об’єктів, вивчення літературних джерел з теми екскурсії, експозицій і фондів музеїв, консультації фахівців, написання контрольного тексту екскурсії, комплектування, вибір методичних прийомів проведення екскурсії, складання технологічної карти екскурсії. В основу підготовки будь-якої екскурсії мають бути покладені головні принципи і вимоги педагогічної науки, такі як взаємозв’язок навчання і виховання, врахування логіки предмета, послідовність і систематичність, ясність і доступність викладу, наочність, емоційність, врахування вікових особливостей. Якщо створення екскурсії здійснюють учні, це стає способом формування універсальних компетентностей. Розробка екскурсійної теми стає більш ефективною у випадку створення творчої групи з 3–6 чоловік. Доцільно розподілити обов’язки в процесі підготовки екскурсії, тоді кожен член творчої групи готує свій матеріал. Далі весь матеріал об’єднується і редагується керівником, якого вибирають члени групи. При виборі підтем для більш якісної підготовки екскурсії необхідно враховувати інтереси і можливості учасників групи. Віртуальна екскурсія – це організаційна форма навчання, що відрізняється від реальної екскурсії віртуальним відображенням реально існуючих об’єктів із метою створення умов для самостійного спостереження, збору необхідних фактів тощо. Перевагами її є доступність, можливість повторного перегляду, наочність і багато іншого. При створенні віртуальної екскурсії потрібні вміння створення візуального продукту. Залежно від спрямованості екскурсії формуються естетичне сприйняття (вміння сприймати твори художньої культури), історичне сприйняття та вміння знайти в об'єкті типові риси і особливості; визначити його еволюцію; знайти історичні факти та ін. тощо. З технічної точки зору віртуальна екскурсія – це комбінація панорамних фотографій, коли перехід від однієї панорами до іншої здійснюється через активну зону (їх називають точками прив’язки або точками переходу), що розміщуються безпосередньо на зображеннях, а також з урахуванням плану туру. Все це може доповнюватися озвучуванням переднього плану і фонової музикою, а за необхідності і звичайними фотографіями, відеороликами, flash-роликами, планами турів, поясненнями, контактною інформацією тощо [3,  4]. Технології віртуальних турів дозволяють по-новому поглянути на процес навчання. Водночас музейні фонди – це не систематизований склад, що є недоторканним сховищем. Тому дуже важливим напрямом музейної комунікації є поповнення експозицій новими матеріалами, створення нових виставок, відкриття сховищ для глядача, належне наукове комплектування фондів. Сутність опосередкованої музейної комунікації полягає у поширенні інтерпретації музейних пам’яток за допомогою тих комунікаційних каналів, які не передбачають безпосереднього контакту користувача відповідною інформацією з музейними пам’ятками, насамперед за допомогою засобів масової комунікації, а також поширення інформації про музейні заклади та їхні колекції й експозиції, зокрема за допомогою новітніх інформаційних технологій. Наслідком стрімкого розвитку віртуальної культури стало те, що вільний доступ до музейних інформаційних ресурсів нині вже є цілком реальним і сприймається не як новація, а як природна необхідність. Тому невід’ємним напрямом сучасної реалізації та подальшого розвитку музейництва є використання Інтернет-технологій. Вони сприяють ширшій комунікації закладу з аудиторією відвідувачів, ознайомленню їх із матеріальними та духовними культурними здобутками, розширенню міжмузейних контактів, інтеграції вітчизняних музеїв у світове музейне співтовариство. Найголовнішою формою музейної комунікації відповідного типу є веб-сайт установи. Сучасний інтернет забезпечує доступ до фондів багатьох музеїв. Відрізняючись змістом і якістю виконання, музейні сайти набувають усе більш інтерактивного характеру, включають основну інформацію, спонукають глядача до спілкування з музеями через анімовані плани і схеми, відеопанорами, зручні пошукові системи, ігри, чати, онлайнову торгівлю квитками, книгами, сувенірами тощо. Музейні сайти поділяють на сайти реально існуючих музеїв і музеїв віртуальних. Перші - це частина реальних музеїв – художніх, історичних, етнографічних, археологічних тощо. Основні аспекти, котрі потрібно врахувати вчителю у підготовці методичного супроводу до цифрового ресурсу: - ідея екскурсії; - цілі і завдання екскурсії; - зміст екскурсії; - маршрут і оформлення екскурсії; - технічна складова розробки -навігація, інтерактивність тощо; - результати і методичні рекомендації щодо використання ресурсу. Умовою проведення віртуальної екскурсії є під’єднані до мережі Інтернет комп’ютери у класі. Такі мультимедійні екскурсії теж належать до віртуальних, але для їх проведення Інтернет не потрібен – достатньо мультимедійного проектора та комп’ютера у класі. Переваги такої екскурсії у тому, що вчитель сам обирає необхідний матеріал, складає маршрут, змінює зміст відповідно до поставленої мети. Складовими даної екскурсії можуть бути відео, звукові файли, анімація, а також репродукції картин, зображення природи, портрети, фотографії. У матеріали такої екскурсії можна включити терміни і визначення, історичні карти тощо. Мультимедійна віртуальна екскурсія являє собою програмно інформаційний продукт у вигляді гіпертексту, призначений для інтегрованого подання матеріалів екскурсії [1, 2]. Гіпертекст є зручним способом об’єднання різних форм інформації. Основа гіпертексту – текстова інформація, але він дозволяє розміщувати в тексті ілюстрації, звукові та відеофрагменти. Гіпертекст є зручним інструментом для моделювання екскурсії. У загальному вигляді гіпертекст складається з інформаційних фрагментів, пов’язаних між собою спрямованими переходами – посиланнями. Користувач рухається за цими переходами від фрагмента до фрагмента подібно до того, як під час реальної екскурсії переходить від одного об’єкту до іншого. У випадку створення екскурсії учнями роботу можна організувати за методом проектів. За класифікацією проектів віртуальні екскурсії можна віднести до інформаційних проектів, які вимагають збору інформації,

Постановка проблеми. У час стрімкого розвитку науково-технічного прогресу, невпинного потоку інформації, все більш актуальним і хвилюючим стає питання бездумного використання інформаційного простору. Діти безцільно входять в Інтернет, відшуковують для себе непотрібну, а іноді й шкідливу інформацію. Комп’ютер став грою, замінив друзів, задовольнив ті потреби дитини, які вона не змогла задовольнити у повсякденному житті. Живе буденне спілкування перейшло в інтерактивне й стало проблемою. Глобальна мережа Інтернет давно стала надбанням освіти. Навчити учня знаходити потрібну інформацію, зберігати і використовувати її для розв’язання певних потреб — ось завдання сучасної освіти. Нині у сфері освіти є можливість індивідуалізувати навчання, з’явились умови надати обдарованим учням доступ до більшої кількості потрібної інформації, а тим, хто відстає, — надолужити прогаяне. Нові інформаційні технології надають величезні можливості у розвитку здібностей [1,  4]. У всьому світі мільйони шанувальників художнього слова, користуючись сучасними електронними інформаційними технологіями, за лічені секунди можуть знайти в Інтернеті текст літературного твору або тільки потрібну цитату із тексту; відвідати бібліотеку, погортати сторінки різних електронних енциклопедій і довідників або замовити потрібну книжку в Інтернет-магазині, не виходячи з дому. На гострій необхідності застосовувати комп’ютерну техніку, зокрема ресурси Інтернету під час вивчення української літератури, наголошують рекомендації Питанням визначення найбільш ефективного використання інтернет-ресурсів присвячені роботи В. Гезергуда, С. Термінасова, Є. Полат, І. Смольяннікова, Дж. Шейлз, так і вітчизняних дослідників О. Жолдак, А. Скрипниченко, В. Тавро та ін.. Мета — проаналізувати переваги використання інтернет-ресурсів у процессі викладання української мови. Виклад основного матеріалу. Дійсно, в Інтернеті є багато чого: він надає користувачам безмежні можливості. Однак тут можна шукати одне, а знайти зовсім інше, адже в мережі є тисячі або й десятки тисяч сайтів і документів. Звичайно, насамперед, слід враховувати, що сайти несуть користувачам тексти творів, що вивчаються і завжди доступні завдяки Інтернету. Варто відзначити, що Інтернет значною мірою може інтенсифікувати використання цікавих форм. Серед пріоритетних напрямків використання інтернет-ресурсів: - пошуку та отримання додаткової інформації; - розширення та поглиблення знань, зокрема для реалізації варіативного компонента навчальних програм, - формування та закріплення навичок самоосвітньої діяльності та ін. [2, 6]. Специфіка літератури як мистецтва слова обумовила й своєрідні підходи до методики використання ресурсів Інтернету. На широкому і безмежному його просторі користувачі можуть знайти безліч потрібної інформації, яку стосовно професійних завдань умовно поділяємо на такі блоки: - електронні бібліотеки; - літературні періодичні видання; - електронні підручники і посібники в Інтернеті; - досвід упровадження новітніх технологій навчання; - науково-освітні сайти; - колекції творів; - сайти мистецького характеру та ін. [3]. Якщо електронні бібліотеки пропонують зараз широке коло досягнень, то веб-сторінки, які б надавали можливість дистанційної освіти, починають створюватись. Робляться спроби створення електронних або близьких до них за призначенням підручників в Інтернеті та на CD-носіях. Існує безліч різноманітних сайтів, які створені для допомоги вчителю у процесі підготовки до певного уроку.

Віртуальна бібліотека — цифрова або електронна онлайн бібліотека, в яку закладена звичайна бібліотека для читання книг та доступу до інших об’єктів, або це може бути сайт, який пропонує посилання на різні сайти зі значним запасом інформації в каталозі або в архівній формі [5]. Віртуальні бібліотеки використовуються для впорядкування за допомогою засобів навігації та пошуку сховищ різноманітних електронних документів. Використання інформаційно-комунікаційних технологій дозволяє значно поліпшити процес пошуку та одержання необхідного видання читачеві електронної бібліотеки. Як правило, віртуальні бібліотеки надають своїм користувачам практично ті ж основні послуги, що і традиційні бібліотеки: - доступ до каталогів бібліотеки з організацією пошуку та формування переліку замовлень; - організація доступу до бібліотечного фонду, який представлений електронними аналогами різних видань (книг, часописів, газет та ін.). Віртуальні бібліотеки можуть бути універсальної спрямованості, або містити видання з певної тематики. Більшість електронних бібліотек створюється на основі традиційних з відповідним переведенням їх в електронний формат та організацією дистанційного доступу до них. До переваг віртуальних бібліотек належать: - можливість використання бібліотечного фонду поза бібліотечною будівлею; - наявність засобів оптимізації пошуку необхідного видання, включаючи електронну рубрикацію та каталогізацію; - відсутність обмежень на одночасну кількість використання документів електронної бібліотеки; - можливість використання документів в електронному вигляді з подальшою локалізацією окремих фрагментів; - мережеві довідники та енциклопедії [6, 7]. Цікавою формою представлення біографії письменника є віртуальні подорожі. Жодна критика не зможе замінити враження від музею Лесі Українки чи Івана Франка. Дійсно, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Віртуальний музей — 1) набір електронних артефактів та інформаційних ресурсів, практично всіх, що можуть бути відформатовані. Колекція може містити картини, малюнки, фотографії, діаграми, графіки, записи, відеосегменти, газетні статті, стенограми інтерв’ю, чисельні бази даних, а також багато інших матеріалів, які можуть зберігатися у файловому сервісі музею; 2) колекція цифрових записів, звукових файлів, текстових документів та інших даних: історичних, наукових, культурних, які доступні через електронні засоби масової інформації [7]. Узагальнюючи наведені визначення, можна дати його наступне тлумачення: віртуальний музей — тип Веб-сайту, оптимізований для експозиції музейних матеріалів, представлені матеріали можуть бути з будь-яких галузей: від предметів мистецтва та історичних фактів до віртуальних колекцій та реліквій. Віртуальні музеї становлять вдалий приклад використання інтернет технологій — збереження, накопичення, безпечності, широкого та швидкого, досить легкого доступу до експонатів. Віртуальні музеї використовуються в навчальній діяльності, забезпечуючи доступ до всіх необхідних експонатів. Цифрова колекція віртуального музею має особливі характеристики: віртуальний тур та розширений пошук. Найбільш популярними віртуальними музеями є в яких створені віртуальні екскурсії залами цих музеїв. Так, Веб-сайт: Музеї світу містить такі віртуальні галереї живопису та бібліотеки: - віртуальний музей живопису Small Bay; - музеї світу; - арт галереї; - академії та бібліотеки; - віртуальні галереї; - короткі історичні відомості; - пошукові сторінки [8]. Нині для інтернет-музеїв виділено спеціальний домен вищого рівня museum. Велика сила Інтернету надала можливість кожному бажаючому доторкнутися до шедеврів у режимі реального часу. Наведемо електронні адреси найбільш відомих і популярних віртуальних музеїв України, які за необхідністю можна використати у навчальній діяльності: - Віртуальна екскурсія літературно-меморіальним музеєм Григорія Сковороди skovorodynivka; - Віртуальна екскурсія Музеєм історії Острозької академії  - Віртуальна екскурсія Музеєм Уласа Самчука — ua/museums/samchuk. Для класів з філологічним профілем навчання Інтернет є чи не єдиним місцем, де вони можуть знайти потрібну літературу і художню, і критичну. У словнику іншомовних слів і виразів, подано такі визначення: Веб— частина слів, що вказує на їх відношення до Інтернету, який інакше називається всесвітньою мережею, і форум— місце виступів та висловлювань [9]. Телеконференція— збори в реальному часі віддалених один від одного осіб, які забезпечуються засобами комп’ютерної мережі, учасники обмінюються повідомленнями, що набираються з клавіатури, а за умови підключення камер мають можливість бачити один одного. Оскільки ці технології забезпечують синхронний обмін інформацією в реальному часі, вони мають низку переваг: простота спілкування та кожен з учасників телеконференції може висловлюватися і його репліка буде займати відповідне місце по відношенню до інших реплік учасників конференції; швидкість обміну інформацією -немає потреби чекати відповіді на поставлені питання, їх отримує миттєво; різноманітністю виражальних засобів -можливість, окрім текстової інформації, передавати картинки, аудіо і відео; необмеженість територіальними можливостями (мають змогу спілкуватися з викладачами різних країн) [7]. Серед переваг використання мережі Інтернет у викладацькій діяльності: - незалежність від географічного положення місць проживання вчителів; - швидкість знаходження навчального матеріалу та можливість його оперативної актуалізації; - об’єктивізацію контролю знань; - активізацію пізнавальної діяльності учнів. Негативними факторами є неможливість перевірки достовірності деяких вебресурсів мережі Інтернет, тому що всю інформацію можуть вносити як компетентні особи, фахівці, так і люди, необізнані в цій галузі. Тому важливою умовою є не запам’ятовування й відтворення інформації, а розвиток умінь систематизувати, аналізувати, зіставляти, оцінювати отриману інформацію з різних електронних ресурсів між собою та з паперовими носіями. Стержневим стає виховання критичного ставлення до отриманої інформації до інформаційних Веб-ресурсів мережі Інтернет. Аналіз та узагальнення фактів схожі з дослідницькими проектами і є їх складовою частиною. Організація й проведення навчальних віртуальних екскурсій складається з трьох етапів: підготовчий, етап безпосереднього проведення та заключний етап підведення підсумків екскурсії. На першому етапі підготовки екскурсії діяльність вчителя розподіляється на два напрями: вибір об’єкту екскурсії і безпосередньо її підготовка. На цьому етапі відбувається робота над змістом екскурсії, розробляється її маршрут, відбувається узгодження різних документів і попереднє планування підсумкових заходів щодо екскурсії зі складанням завдань до них. Підготовка екскурсії здійснюється за таким планом: визначається мета екскурсії; обирається об’єкт вивчення; відбувається пошук Інтернет-ресурсів стосовно досліджуваного об’єкту; формулюються проблеми; визначаються завдання, які учням необхідно буде вирішити на уроці; визначається послідовність ознайомлення з сайтами та створення путівника для учнів по сайтах (це може бути список URL-адрес); обирається форма звіту або наочного оформлення результатів екскурсії. Організація системи віртуальних екскурсійних подорожей, прогулянок із використанням інфокарт конкретизує програмний матеріал, розширює кругозір і поглиблює знання учнів, сприяє вихованню справжнього громадянина, формуванню пізнавального інтересу до предметів, що вивчаються, виникненню мотивації до навчання, розвитку вміння встановлювати міжпредметні зв’язки. Методика розробки маршруту, організації та проведення таких екскурсій відносно проста. Зазвичай екскурсія починається зі вступної бесіди, в ході якої педагог визначає цілі та завдання екскурсії, роздає маршрутні листи (і / або інформаційні карти, інтелект-карти). Особлива увага звертається на способи навігації по сайту, від однієї експозиції до іншої. Значну роль в активізації діяльності учнів під час віртуальних екскурсій відіграє пошуковий метод. Вони не просто знайомляться з матеріалами експозицій, а й займаються активним дослідженням, пошуком необхідної для вивчення та аналізу інформації. Це досягається шляхом постановки проблемних питань перед екскурсією або отриманням певних творчих завдань. Під час проведення екскурсії можуть конспектувати тези в зошит, копіювати матеріали з сайту в свої папки, робити позначки. Закінчується екскурсія підсумковою бесідою, в ході якої спільно узагальнює, систематизує побачене і почуте, виділяє найістотніше, виявляє враження і попередні оцінки, намічає творчі завдання для них (написати есе, твір, підготувати доповіді, реферати, скласти альбоми, розробити нові маршрути (інтелект-карти) віртуальних екскурсій тощо). Складовими віртуальної екскурсії можуть виступати фрагменти, уривки з технічних, наукових, науково-освітніх та мистецьких фільмів, відео-та аудіофайли, анімація, а також репродукції картин, зображення природи, портрети, фотографії відомих вчених, винахідників. В матеріали таких екскурсій можуть бути включені літературознавчі, технічні, спеціальні терміни та визначення, історичні карти, тези з теорії досліджуваної теми. Таке навчання спрямоване як на індивідуальну, так і на спільну роботу. Віртуальні навчальні екскурсії також можуть бути використані і у процесі дистанційного навчання. Застосування даного дидактичного засобу полегшить роботу. Таке навчання стає більш динамічним, цікавим, скорочує час на підготовку, можна дати, показати і пояснити більше навчального та інформаційного матеріалу, а навчаються підштовхує до роздумів і дії, дозволяє розвивати у них самостійність і сприяє саморозвитку. Корисними в організації навчального процесу за допомогою віртуальних екскурсій можуть бути безкоштовні сервіси та додатки, які, зокрема, пропонує команда Google. Пропонуємо огляд деяких з них. Сервіс Google Expeditions був запущений ще в вересні 2015 року і спочатку призначався для використання в класі. З моменту запуску віртуальні поїздки здійснили вже понад мільйон учнів з 11 країн. Відтепер додаток доступний для всіх: кожен, хто коли-небудь хотів подорожувати, може зробити це в віртуальному режимі. Інструмент відмінно підійде і для навчальних цілей. За допомогою цієї програми вчителі зможуть проводити для учнів найрізноманітніші віртуальні екскурсії. Додаток містить понад 200 експедицій – починаючи з Великого Бар’єрного рифа в Австралії і закінчуючи стародавніми руїнами Мачу Пікчу в Перу. Додаток доступний користувачам Android, а незабаром Google планує запустити його для iOS. Академія культури Google (Google Cultural Institute) – це глобальний освітній онлайн-проект, партнерська програма якого об’єднує сотні музеїв, інститутів культури і архівів світу. Значення цього багатомовного проекту в світовому освітньому процесі - колосальне. Команда Google відвідує музеї, оцифровує оригінали і робить відкритими для будь-якої людини культурні скарби, накопичені людством за всю історію цивілізації [2].

Віртуальні музеї – геніальна технологія, яка дозволяє розширити можливості e-Learning і освіти в дійсності, зберегти культурну спадщину для нащадків і зробити відвідування будь-якого музею світу, природного дива світу або архітектурного шедевра доступним для всіх людей планети, що мають вихід в інтернет. Викладач, як правило, не має можливості відвезти своїх учнів або студентів в кращі музеї та галереї країни і світу, але тепер може проводити для класу віртуальні тури за допомогою інструментів платформи Google Cultural Institute, відбирати з каталогу конкретні твори для тематичного уроку і показувати їх фрагменти в великому збільшенні. Академія об’єднує кілька проектів: присвячений образотворчому мистецтву Art Project, проект природних і культурних див планети World Wonders Project і архівні колекції історичних матеріалів Archive Exhibitions. Щоб отримати максимальну користь і задоволення від цієї платформи, має сенс прийняти пропозицію платформи і дійсно перед початком роботи ознайомитисяз можливостями сайту. У віртуальному просторі Art ProjectАкадемії культури Google об’єднані 40 000 оцифрованих копій робіт, створених 6000 художникам, фотографами, скульпторами тощо. Ці твори фізично знаходяться в 250 культурних інституціях 40 країн світу, в відомих і невеликих спеціалізованих музеях. Спектр матеріалів містить фотографії масляних полотен, малюнків, акварелей, скульптур, артефактів, ювелірних творів та меблів, причому з високою роздільною здатністю – деякі матеріали навіть були зняті на гігапіксельні камеру, що дозволяє розглянути найдрібніші деталі за допомогою інструменту збільшення [2]. Серед музеїв, фонди яких оцифровані для арт-проекту Академії культури Google: Національний музей Токіо, лондонська галерея Serpentine, Музей скла Corning, MoMA, нью-йоркський The Metropolitan Museum of Art, Канадський музей балету, швейцарський Олімпійський музей і сотні інших. Список величезний, а тематичне розмаїття музеїв дуже широке. Інтерфейс платформи Google Cultural Institute має чітку структуру: можна переходити між основними проектами академії (експозиції музеїв світу в Art Project, архівні матеріали вArchive Exhibitions і дива планети в World Wonders Project); бачити в меню тематичні проекти  і свій пізнавальний процес за допомогою інструментів. Серед них: • пошук; • вибір і сортування по колекції музею, авторам, експонатам, алфавітом; • вибір розкладки; • фільтри по часу, дати, техніці, місця, людині, типу контенту; • можливість переходу на офіційні сайти музеїв; • відбір музеїв тільки з режимом перегляду залів; • галереї користувачів; • додавання творів у свій Google-аккаунт; • інструмент для порівняння двох експонатів. Таким чином, можна створювати власні галереї та відправляти вподобане друзям. Для вчителів це можливість заздалегідь формувати програму занять. В інтерфейс платформи також інтегровані карта і інструмент Google Street View. Користувачі можуть віртуально «пройтися», наприклад, по експозиції Версаля або Білого дому і за допомогою Google Street View здійснити справжню екскурсію по місцевості або місту. Плани музеїв дозволяють зрозуміти, в якій точці будівлі ви «перебуваєте», і вибирати зали, «ходити» по ним так само, як по вулицях на віртуальних картах міст. «Архітектура» віртуального музею дозволяє при цьому бачити певні картини і при виборі твору одразу переносить до його реального місця розташування. Користувач бачить не просто фото, а саму картину в освітленому сонцем залі Версаля -наприклад – виникає ефект присутності. Art Project маєвласнийканал на YouTube. World Wonders Project – проект Академії культури Google, присвячений природним і рукотворним дивам світу. Це окремий ресурс, на який можна потрапити з платформиGoogle Cultural Institute. Фільтри дозволяють робити вибір по континентах і країнах, а також по колекціях. Кожен об’єкт коментується історичною та культурною довідками від ЮНЕСКО. І до всіх об’єктів включені відео, фотографії і панорами з можливістю змінювати масштаб перегляду. Є також опція, що дозволяє рекомендувати об’єкт друзям. У проекту World Wonders Project також є свій канал на YouTube. Одна з інформаційних сторінок проекту призначена для вчителів. Тут можна завантажити в ZIP і PDF-форматі матеріали з історії та географії для початкової та середньої школи. Поки їх не так багато, але вже існуючі навчальні пакети знадобляться для e-Learning-уроків із наступних тем: • «Меморіал миру в Хіросімі. Друга світова війна і початок атомної ери»; • «Помпеї, Геркуланум і Торре-Аннунціата. Як жили римляни»; • «Ліверпуль: центр морської торгівлі»; • "Версальський палац. Абсолютна монархія. Архітектура і історія Версаля»; • «Флоренція. Італійське Відродження»; • «Індепенденс-хол. Свобода і Декларація незалежності США». Ці матеріали для використання на уроках надаються безкоштовно, але тільки англійською мовою. Команда Google проводить колосальну роботу для цього проекту: для створення інтерактивних панорам знімки, зроблені з гугломобілей і гуглосипедів по всьому світу, компонуються в безперервні зображення з кутом огляду в 360 градусів. В рамках проекту GoogleCulturalInstitute також можна побачити і додати в свої закладки (галереї обраного) рідкісні експонати з музейних архівів, що не виставляються на загальний огляд. Адміністрації музеїв усвідомили парадоксальність ситуації, за якої найцінніше практично «не існує»: ці експонати так бережуть, що майже ніхто їх і не бачить. Щоб виправити становище, в найбільш просунутих музеях пішли назустріч GoogleCulturalInstitute і опублікували оцифровані версії цих культурних скарбів. На платформі в розділі «Віхи історії» користувач потрапляє на онлайнвиставки, присвячені найвизначнішим подіям в історії людства. Це експозиції з унікальними документами, фото, відео та свідоцтвами очевидців. Навіщо Google потрібна віртуальна академія культури? Відповідь є на офіційній сторінці GoogleCulturalInstitute: з точки зору соціальної діяльності, компанія хоче «організувати всю інформацію в світі так, щоб вона була легко доступна і приносила користь». Крім того, в цифровому форматі ці матеріали краще збережуться для майбутніх поколінь, а в даний час вони допоможуть викладачам, науковцям, учням, студентам і всім, хто займається самоосвітою, отримувати і передавати знання. Google надає партнерським музеям платформу і свої інструменти. Експозиції ж формуються самими музеями: таким чином, вони складені професіоналами-мистецтвознавцями та культурологами. На сторінці GoogleCulturalInstitute є кілька цінних рекомендацій, які допоможуть максимально використовувати можливості проекту: • Прямуйте на віртуальну екскурсію – клікайте на жовтий значок у вигляді чоловічка. • Розглядайте найдрібніші деталі. Деякі картини можна наблизити настільки, що користувач побачить мазки пензля. • Створюйте свою галерею і діліться: це допоможе структурувати ваші уподобання і розвинути інтереси, а також публікувати посилання на твори в соціальних мережах. Команда GoogleCulturalInstitute обіцяє і далі розвивати три описаних проекти. Серед її попередніх проектів: Google не перший рік працює над програмою цифрового перетворення міст України. Ця програма включає в себе не тільки поліпшення якості картографічного сервісу, але і розробку нових віртуальних турів по основних туристичних об’єктах. Основна мета проекту «Цифрове перетворення України» - привернути в регіони інвестиції і туристів за допомогою сучасних інтернет-інструментів. Учасниками проекту вже стали 4 області: Рівненська, Херсонська, Одеська і Миколаївська, а також Львів [5]. В рамках реалізації проекту у Львові на Google мапи було додано понад 2000 об’єктів соціального, туристичного и суспільного значення, 360-градусні панорами-фотосфери, а також створені віртуальні тури Острозькою Академією, Рівненському обласному краєзнавчому музею, Тунелю кохання в Клевані. У Львові з’явилась можливість віртуально пройтись парками міста: Стрийським, Шевченківським гаєм, парком ім. Івана Франка, відвідати відомі музеї і собори: Латинський кафедральний собор, Бернардинський костел св. Андрія, собор св. Юрa, Личаківське кладовище. На «Google Мапах» з’явились фотосфери и фототури такими визначним місцям Херсонської області: Асканія Нова, Олешківські піски, Остров Джарилгач, Національний парк та озеро Сиваш, Острів Бірючий та Дніпровські плавні. Компанія також запустила туристичний сайт «Мандруй Одеською областю» з інтерактивною мапою. Крім того, було створено спеціальний сайт «День в Одесі», який надає можливість участі у віртуальному квесті визначними місцями міста. Значно збагатило комунікаційні можливості музею застосування 3D-технологій. Упровадження в музейній галузі інтерактивних проекцій, 3D-зображень та сканувань дає можливість відтворити пам’ятку, місце її знаходження, ознайомити відвідувачів музею із соборами, храмами, іншими історичними будівлями, які були втрачені. Інтерактивна проекція 3D-зображення людини в натуральну величину також стає популярною в музейному просторі. Технологія інтерактивності приваблива не тільки для відвідувачів, але стає основною тенденцією розвитку музеїв. Наприклад, у полтавських музеях ця технологія використана для створення фільмів про літературномеморіальний музей І.П. Котляревського, Полтавський краєзнавчий музей імені В. Кричевського та ДІКЗ «Поле Полтавської битви». Серед форм музейної комунікації, що набули популярності останнім часом, неабияке місце посідає представлення цих культурних закладів у популярних соціальних інтернетмережах – таких, як Facebook, MySpace, мікроблог Twitter та інших. За допомогою соціальних мереж простіше та зручніше отримувати відгуки й мати зворотний зв’язок з іншими закладами культури До новітніх засобів музейної комунікації слід також віднести QR-коди, які за допомогою спеціальної програми дають можливість швидкого отримання суттєвого обсягу інформації про музейний експонат або іншу туристичну локацію на сучасний технічний комунікаційний пристрій [2, 6]. Достатньо мати смартфон або планшет, спеціальний додаток для зчитування цього коду та вихід до мережі Інтернет і кожен відвідувач зможе без сторонньої допомоги, без екскурсовода отримати найсуттєвішу інформацію про той чи інший об’єкт. У рамках проекту туристичноекскурсійного маршруту «Пройди стежкою легенд та збери підкови на удачу!» у 2015 році на вулицях Полтави з’явилися QR-коди до двадцяти туристичних локацій. 2016 року до маршруту приєднано три літературномеморіальні музеї міста. 2017 році за допомогою QR-кодів прокладено туристичний маршрут територією музейного містечка ДІКЗ «Поле Полтавської битви». Як дієву традиційну форму комунікації із цільовою аудиторією, музеї активно використовують засоби масової інформації – радіо, телебачення, газети, журнали, інтернет-видання, які допомагають зацікавити громадян та спонукати до ознайомлення з музеями. Загалом усі музейні видання – це засіб комунікації, адже через них читач віртуально повертається до музею. Через призму того, як сьогодні музей документує історичний процес, як відбирає, експонує музейні предмети, як фіксує факти в музейних виданнях, сучасники і нащадки будуть сприймати й оцінювати певні історичні періоди. Це має неабияке значення для формування історичної пам’яті народу. Однією із форм музейної комунікації, спрямованої на залучення до діяльності музею наукової та освітянської аудиторії, є проведення наукових конференцій, музейних читань, круглих столів, які поряд із популяризацією музейних колекцій сприяють їхньому глибокому дослідженню. Матеріали конференцій публікують більшість музеїв України, вони широко використовуються науковцями, фахівцями галузі, музеологами. Розглядаючи проблему музейної комунікації в соціокультурному просторі, неможливо оминути економічну складову діяльності музею, яка представляє заклад як підприємство з надання послуг, а, отже, значно розширює його комунікаційне поле. Отже, форми комунікації музею із суспільством визначаються специфікою музейних установ як центрів науки і культури з великим потенціалом не лише збереження культурної спадщини, але й розвитку духовних засад суспільства. Музейна комунікація спрямована на те, щоб музей став партнером для науковців у їх дослідженнях, змістовним співрозмовником для молоді та цікавим місцем відпочинку для широкої громадськості. Сучасні суспільні виклики вимагають розвитку нових напрямів діяльності музею поряд із традиційними.

650 експонатів, створених для взаємодії з відвідувачами музею, які можуть експериментувати з дзеркалами, лінзами, фільтрами, магнітами й електрикою. Вони можуть досліджувати музичні інструменти, диски, маятники і безліч інших речей [4]. Принцип інтерактивності особливо яскраво реалізується в найбільшому у світі інтерактивному музеї – DASA, розташованому в Дортмунді (Німеччина) і присвяченому глобальним питанням взаємин людини, природи й техніки в різні епохи [3]. Історія техніки осягається через «дотик та переживання», більшість технічних засобів перебуває в робочому стані. Об’єднуючи досягнення минулого, відтворюючи конфліктні ситуації людини й природи за допомогою сучасних технологій, експозиція музею розкриває взаємини людини й довкілля.

Висновки. Таким чином, інтерактивні засоби сприяють розгортанню навколо глядача експозиційної оповіді, моделюють сценічну ситуацію, яка перетворюється з картини на площині в дійство навколо. Сучасні мультимедійні засоби виводять музей на якісно інший рівень роботи – діалог із відвідувачем. Аакустичні гіди, кіно- й відеофільми допомагають пояснити й наочно показати деякі процеси, що не завжди вдається зробити, використовуючи лише статичні експонати. Безпосередня участь відвідувачів стає ефективним засобом комунікації й усе активніше використовується в музеях, коли відвідувач залучається до керування експонатом або спілкування з ним. Електронні засоби поширення інформації й комп’ютерні технології відкривають нові можливості для здійснення діалогу між глядачем із музейним предметом через використання ігор, вікторин та інформаційно-пошукових систем. Використання мультимедійних технологій дозволяє розширити інформаційну складову експозиції, за допомогою технічних ефектів показати предмет у контексті віртуального простору з можливістю подати атмосферу часу та специфіку існування предмету. Роблячи вагомий внесок у створення сучасних музейних експозицій як допоміжними засобами організації простору, так і цілими мультимедійними експозиціями, ці технології стають предметом експозиції, стверджуючи новий спосіб організації предметно-просторового середовища.

На сучасному етапі розвитку освіти в умовах інформаційного суспільства провідними в навчальних закладах різного рівня займають методи і прийоми навчання, засновані на використанні сучасної комп’ютерної техніки та мережі Інтернет, що призвело до корінних змін в теорії і практиці освіти. Інтернет стає робочим середовищем і необхідними робочим інструментом викладачів коледжів і вузів, вчителів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій. При цьому одним із надзвичайно перспективних напрямків їх використання є побудова інформаційних інтелектуальних карт, які є віртуальним путівниками для створення і проведення по ним віртуальних навчальних інтерактивних екскурсій. Подекуди на цих інформаційних ресурсах презентуються віртуальні виставки картин окремих художників до їх ювілеїв, тематичні виставки. Проте частіше за все на сайті представлені історія музею, інформація для відвідувачів, рідше – постійна експозиція та виставки і лише в поодиноких випадках – освітні програми і наукова інформація. Другу групу музейних сайтів становлять ресурси віртуальних музеїв. Донедавна їх у мережі було всього декілька. Сьогодні, наприклад, в Італії їх понад 8000. Віртуальний музей Канади (Virtual Museum of Canada) об’єднав предмети мистецтва, які зберігаються в різних колекціях по всій країні (загалом охоплює 2500 закладів). Він презентує віртуальні виставки, безкоштовні онлайн-ігри, освітні матеріали, а також понад 580 000 зображень [9]. В Уругваї через низку причин політичного та соціально-економічного характеру, пов’язаних, зокрема, з існуючими ідеологічноцензурними обмеженнями для митців презентувати свої твори на батьківщині, а також з низьким рівнем життя більшості населення країни, що унеможливлював для бідних відвідування музейних закладів, теж вдалися до створення віртуального музею. 1997 р. художники, ідейною натхненницею яких стала мистецтвознавець Алісія Хабер, зреалізували цю ідею [6, 8]. Основна мета, яку ставили перед собою фундатори віртуального музею, – презентувати національній і світовій громадськості багатющу, але мало знану у світі уругвайську культурну спадщину. Проект передбачав надання легкого доступу до інформації, підкреслюючи тим самим ідею демократизації культури, презентацію її здобутків не лише на рівні так званих «культур Першого світу», а й культур периферійних. Створення такого музею за допомогою новітніх популярних засобів масової комунікації (до яких і належить Інтернет) кидає виклик традиційним уявленням про елітарне мистецтво й масову культуру. Новітньою формою музейної комунікації у світі протягом останніх десятиліть стала віртуальна екскурсія (або віртуальний тур). Таким чином, використання ІКТ (у тому числі інформаційних інтелектуальних карт і віртуальних екскурсій) робить процес навчання і викладання більш ефективним, цікавим, якісним, результативним. Застосування дидактичних засобів при візуальному методі навчання розширює можливості викладача в процесі як пояснення матеріалу (що важко пояснити, то можна показати), так і перевірки (оцінки) знань.

Ігор ОГІРКО
Українська академія друкарства, професор, доктор фізико-математичних наук,
завідувач кафедри інформаційних  мультимедійних технологій,
професор МАЛіЖ, автор проекту

 
ЧИКАГО
КИЇВ
БАКУ
АЛМАТИ

Новини МЦВП ЮНЕСКО

odecca praporr

Разом ми – сила!

22 лютого 2022

20 лютого в Одесі від Соборної площі о 12:00 розпочалася патріотична хода – Марш Єднання....

monastur derman

Духовна слава і велич

20 лютого 2022

Я дуже щаслива і радію з того, що на своїй життєвій ниві зустріла  чудову людину –...

magerramow rufat asmar

We will open a video magazine for younger students

13 лютого 2022

For the first time on the MALIJ website, we posted a video in which junior schoolchildren in...