(Оповідання, написане в Кракові)
Давним–давно то було. За часів королівства у Кракові під високою і майже неприступною горою, яка охоронялася з усіх боків, навіть з берега ріки Вісли, у самому підніжжі жив Дракон. Він пожирав всяку скотину і навіть людей. Про це багато написано. Але знайшовся один сміливець, який вкоротив віку звірю-ненажері. І від нього майже нічого не залишилося. Аж тут раптом, над Віслою, між великим камінням появилося якесь чудовисько невизначеного походження, з пащі якого час від часу виривається полум’я. Дивувалися люди, але підходити до цього опудала усі боялися. І хто знає скільки б таке тривало, якби відважний моряк Марек разом зі своїми матросами Єжі і Сташеком не спробували вночі підкрастися ближче до прибережного чудовиська і випустити у нього кілька гумових стріл. Яким було їх здивування, коли побачили хлопці, що страхітливе опудало на це аж ніяк не реагує – тільки страшить і час від часу чихає вогняним полум’ям.
Відважилися матроси підійти ще ближче. Але очікуваної небезпеки ніхто не відчував і тоді вони всі разом буквально накинулися на невідомого інопланетянина й сіли йому навіть на шию, яка була теплою від вогняного чихання. Однак той навіть не пручався і нічого не казав.
Провернулися матроси у Краків й стали розповідати своїм рідним, близьким і знайомим про диво, яке сталося з ними і про те, що краківський Дракон зовсім не такий, і він уже не пожирає скотину і людей.
Не відразу повірили у ці оповідки краків'яни, особливо старші люди. Проте знайшлися й такі, що вирішили самі у цьому переконатися. Після роботи у вихідний, одягнувши захисний одяг і шоломи, озброївшись луками і стрілами, кілька дужих хлопців попрямували до Вавельського замку, під яким мешкав Дракон.
Усі вони дуже здивувалися, коли підійшли ближче до визначеного місця і навіть не відчули жодної небезпеки. Подумали, що Дракон задрімав, або просто не помітив їх.
Хлопці почали голосно кричати й співати, аби привернути до себе увагу. Та де там? Ні пари з вуст.
– А, може, він притворився і чатує на нас, а потім, коли підійдемо ближче, нападе і зіжре, що й кісточки не залишить…
– Ой, лишенько! – відізвася один з товаришів і продовжив:
–Таке насправді може бути. І він запропонував не чіпати загадкову істоту, а повертатися з миром додому, поки живі.
Діватися було нікуди. Розвернулися хлопці і почимчикували знаною стежиною від Вавельського замку додому.
Ще багато часу пройшло з тієї пори. Мало було охочих випробовувати долю. Мандівники, охочі до гострих відчуттів, обходили десятою дорогою це небезпечне місце.
Тут раптом сталося диво. Маленька дівчинка Матильда попросила свого татка Богуся і маму Катежину у наступну неділю подивитися на Дракона, що живе на березі ріки Вісла. Матильда так просила батьків і переконувала їх, що чула від знайомих про мирного Дракона, який не приносить ніякого лиха дорослим, а тим більше дітям.
–А ти справді про це знаєш?- розпитувала недовірливо у своєї донечки мама.
–Мамусю, я достеменно про це знаю, не хвилюйся, все буде добре. Хоча і вагалися батьки, але вирішили все на свої очі побачити і переконатися у тому, що краківський Дракон зовсім не такий, яким його малюють і лякають його образом людей. А, може, у такий спосіб недобрі люди перешкоджають туристам побачити такого звіра, сфотографуватися з ним чи зробити відео на пам'ять.
Рано-вранці швидко поснідавши батьки Матильди зібрали у невелику торбинку харчі, спортивний одяг, взяли фотоапарат і пішки від міської ратуші, біля якої жили поруч, через планти, дісталися до підніжжя Вавельської гори, де знайшов собі пристанище міфічний персонаж.
Ще здалеку Матильда побачила біля Дракона чимало дітей, які навіть залазили на нього, чіпляючись за його обвислі ноги і сиділи на шиї.
Куди тільки дівся страх дівчинки?! Вона хутко підбігла до дітей і разом з ними вмостилася на спині під замкового охоронця.
Дивилися і милувалися побаченою картиною Матильдині батьки, самі собі не вірили, що таке могло статися.
Коли діти досхочу позабавлялися, Матильда з радості простягнула рученята і попросилася, аби батько поніс її на плечах. Таке вона часто робила. Але тепер дівчинка була найбільш щасливою від того, що побачила Дракона і палаючий вогонь з його пащеки. Про все це емоційно розповідала татусеві і матусі, яка йшла поруч.
Вислухав свою донечку батько й запитує у неї:
–А тебе, часом, не кусав Дракон?
–Ні, татусю, він такий лагідний і надзвичайно добрий до дітей. Тепер я усім про це розкажу, що у Кракові на березі Вісли живе тваринка, яка любить дітей, а вони її також.
Напевно з того часу у колишній королівській столиці й інших європейських країнах проводяться театралізовані видовища, фестивалі Дракона.
Коментарі
Сьогодні я знову перечитав і було цікаво. Цю казочку я би рекомендував для позакласного читання в школі.