«Я читаю твої листи, а за вікном падає сніг. Чари?
Поруч із тобою відчувається як вдома. Я вже не раз про це говорила, з тієї причини, що це насправді так. В розмовах, у зустрічах, в поглядах, між рядків повідомлень, в дотиках, обіймах, в думках і наяву присутнє особливе, наше тепло. Мало слів, щоб описати щастя як наскрізно пронизане нитками в тканину (душі, тіла, почуттів, всіх рівнів свідомості -> загалом того, що є я); в тканину мене вплетений феномен щастя від тебе. Від нас.
Часом здавалось, що все це нереально, так просто бути не може; наче ми лише легенда, сказана кимось талановитим, яка пройшла крізь безліч рівнів переказів між світами й щоразу до неї додавалися нові окреслення горизонту і наповнення перед ним. Відчувати, що наша історія є історією дійсною, не відкидаючи факту її парадоксальності, інколи (завжди) feels unspeakably marvelous. Дивитися в твої очі, спостерігати за твоїми посмішками, жестами, чути голос, відчувати обійми, теплі подихи на шиї, по-своєму ніжні поцілунки, тримати твою руку та ходити кілометри по містах, ...
Ми часто спілкуємось листами. Хто зараз так робить? Можливо, хіба одиниці.
Задаватиму це питання ще багато разів, проте хто ти?»
