Веб-портал дистанційного творчого навчання
1 1 1 1 1 (7 голосів)

Ніколи не мала спокою мама: весною  від зорі до зорі поралася на своїй і колгоспній ниві, а влітку гнула спину на сінокосах. Восени збирала урожай, дбала, аби жодна морквина або зернина не залишилася на полі. І як тільки білою сніжною ковдрою накривалася земля, мама уже готувала вовну для пряжі. Примостившись з куделею біля вікна, розпочинала прясти нитки – білі і чорні. Вміло вона це робила – могла дати собі раду не тільки з овечою, але й козячою вовною.

У радість їй була така робота.  Просуваючи до клубка нитку, вона складала співанки, і наша хатинка на високій горі Кичері  наповнювалася дзвінким маминим співом:

mama rekity

Пряду тебе, куделенько,
Із рання до ночі.
То не є мені тяженько,
Лиш ня болять очі.

Вже’м напряла та й навила
Мотків єдинадцять.
Кросна іщи не складала:
Треба мотків з двадцять.

Нитка ми с’я добре в’ється,
Колесо ся крутить
Хоч не легко нам живеться,
Бог за нас заступить.

Ой розкладу я варстати
Та й сяду за кросна.
І натчу покрівці файні,
Вби всім було доста.

 


Як зозульки  - дві дівчата,
П’ятеро  в н’я хлопців
Як ся зійдуть – повна хата,
Так як руж в городцях.

Зиму й літо пекелую,
Хосну я не маю.
На Кичері я газдую
Й співанки складаю.

Співаночко моя мила,
Щось зі мнов вчинила?
Що ми нічка бушитлова
Та й не біла днина…


Коли вже після  багатоденної праці напрядених мамою ниток було вдосталь, вона розкладала посеред хати  кросна, змайстровані ще за діда –прадіда. Яка то була велика радість для нас, на той час ще зовсім маленьких дітей! Ми ходили під тими кроснами і ховалися  за ними. Не звертала мама особливої уваги  на наші забави – була зайнята своєю невідкладною справою.

Час від часу глиняну підлогу накривав невеликий шар вовняного пуху, який  збирався від маминого ткання. Не знаю чому, але мама цей пух ніколи не збирала, а підпалювала його під самими кроснами. Полум’я, немов невеликий потічок, пробирався все далі і далі, аж поки не вгасало.

Нашим радощам не було  меж. Побачивши таке  диво, з нетерпінням очікували нового, коли врешті-решт   знову під кроснами  буде цей диво-пух.

І ось його вдосталь, аби знову засяв вогник. Найбільше цьому радіє мій найменший брат Юрко. Він уже на всяк випадок приготував навіть сірники, аби підпалити ними пух.

Підбігає до мами і благає йому це дозволити. Змилостивилася над ним мама – дозволила, подумала напевно, нехай потішиться дитина. Юрко чиркнув сірником і підніс його зависоко над глиняною підлгою, над якою звисали нитки. Вони в одну мить загорілися. Добре, що мама була поруч. Вона швидко вибралася із-за кросен, вхопила відро з водою  і вилила його на палаючі нитки. Все обійшлося – пожежі не сталося. Але клопоту було чимало. Мамі довелося відрізати знищені  вогнем кінці ниток і знову готувати пряжу для  подальшого ткацтва.

Коли все було готово, мама взялася зробити теплу  ковдру із вовни. Майже тиждень їй довелося  з цим побавитися. У якихось справах до нас зайшла сусідка Гафія. Коли побачила розкішну в узорах ковдру,  довго умовляла маму аби вона продала їй цей шедевр. Але наша матуся на це аж ніяк не погоджувалася: казала, що у неї семеро дітей – будуть теплою ковдрою навкриватися взимку.

У материнській і батьківській любові пройшло наше дитинство. Але й тоді, коли ми стали уже цілком дорослими, мама завжди піклувалася про нас. Кожному  зробила теплий светрик, а у придачу до нього й вовняні рукавички і шкарпетки.

Своїми роботами ручного ткацтва і плетіння бабуся Марія щедро ділилася з онуками та правнуками, зігріваючи їх своєю безмежною любов’ю аж до кінця свого земного життя.

Коментарі  

Ісаєвич
+1 #3 Ісаєвич 26.08.2021, 00:02
Дякую. Читав і мамку свою бачив. Усе чисто так, можливо дещо інші співанки були в моєї мамки. Аж сльози мені на очі навернулися.
Такі твори дуже потрібні. Вони пізнавальні, торкають людські серця, а душі роблять добрими.
markrk21
+5 #2 markrk21 18.08.2021, 15:39
Зворушливо!
seyyub1967
+5 #1 seyyub1967 18.08.2021, 13:41
Вечная память!

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

 

Коментарі

Новеньке у блогах

Чи потрібно вакцинуватись?

Маркіян Лехман
19 жовтня 2021

(Особиста думка)

Регулярно слухаю радіо, дивлюся телебачення, читаю друковані ЗМІ й...

На хвилі осені

Катерина Говера, м. Івано-Франківськ
12 жовтня 2021

Осінь – твій килим витканий із листя,
І плаче небо укриваючи своїм плащем.
Міради дощових краплин...

Золотава осінь

Катерина Говера
11 жовтня 2021

Сьогодні осінь стукає в віконце,
На дворі листя опада.
І вже не гріє, тільки світить сонце,
А...

Слова під плащем

Олена Федюра
11 жовтня 2021

(верлібр)

Осінь
Теплом на долоні,
Вітром між пальців,
Вологістю очей
Свідчить про свою присутність.

Старий дуб стоїть...

Маркіян Лехман
03 жовтня 2021

У прекрасному селі Добрячин Червоноградського району біля церкви Воздвиження Чесного Хреста...