Все в блогах
Мить творіння
- Автор: Мар'яна Салай-Пак
- Перегляди: 139
Благословляю кожну мить,
коли так хочеться творити:
високості у душу влити,
любов'ю серце запалить.
І з нетерпінням і жагою відшукувати ті слова,
котрі чуттєвою вагою ляжуть в рядок.
І ожива творіння рук твоїх і серця,
і духу, у котрім Господь.
І оживає, і сміється,
бо ж Слово - духу Його плоть.
Воно - все краще, що в тобі є,
в нім неба чистота ясніє,
душа безсмертна в нім горить...
Благословляю таку мить!
По чар-зілля
- Автор: Ігор Дах
- Перегляди: 364
Іду, а за плечима піднімається вранішнє сонце. На траві роса, важка, аж бринить під ногами. Я ступаю босими ногами із закоченими до колін штанинами. Роса від сонця сріблястими кульками скочується по ногах...
На вигоні Тітка Марія тільки що вигнала свою Лиску. Зобачивши мене, питає:
– Ти куди так раненько, Петрику? Чи не по зілля на луки?
– По зілля, – весело і гордовито, майже по-дорослому відповів тітці Марії.
– Ти б зайшов до нас і розбудив Миколку. Разом якось веселіше буде. А на який луг підете? На Загоренчиху? Там ще не косили і квіти там гарніші.
На подвір'ї у Миколки дядько Федір клепає косу. Дінь-дзінь-дінь! – пішло відлунням по селу, і десь з іншого боку відлунювало таким же дінь-дзінь-дзінь! Косарі вже приходять з косовиці і клепають та точать коси, щоб під вечір піти знову до косовиці.
Нерозгадана доля
- Автор: Ігор Дах
- Перегляди: 250
Поїзд вистукував колесами в'їжджаючи в ранок весняного погожого дня. Настрій у Василя був пригнічений. Він прокинувся від нестерпного храпу дядька Петра, якого після спільної вечері у купе влаштував на нижню полицю, а сам, як молодший, забрався на горішню. У вагоні було душно. Пахло потом і якоюсь їжею. Василь деякий час старався розпізнати цей специфічний запах, але його думку сполохав молодий бурильник Микола. Він щось невиразно пробурмотів крізь міцний, як у дитини, сон. Видно, недоспані ночі та важка праця дали про себе знати. І ось тепер в солодких снах з кожним стуком коліс наближався до своєї сім'ї.
У тимчасовому колективі, який зібрався в купе перебувала жінка, яка час від часу поверталася з боку на бік. Можна було здогадатися, що не часто приходиться подорожувати їй поїздами, бо незручна тверда полиця була явно не для неї. Вона боязко увійшла в купе, коли поїзд зупинився на черговій станції, а наша весела компанія готувалася до сну.
Її змучене обличчя та глухий, наче з далини голос, яким вона привіталася, влаштовуючись на своє, визначене їй квитком місце. Бурильник Микола з невимушеним жартом розпочав розмову, але, побачивши сум і гіркоту в очах жінки, на півслові обрубав свої недотепні жарти. А молодиця, яка так і не назвала свого імені, майже не роздягаючись, якщо не рахувати скинутого з ніг взуття, лягла на долішню полицю. Василь неквапно вийшов з купе. В тамбурі крізь відчинене вікно пахло свіжістю лугових трав та хвої. Небо запалювалося червоно – фіолетовими барвами. Василь не чув, а тільки уявляв, як в небо піднявся перший жайворонок із заспокійливою піснею. Своїми крильцями він ледь торкався ранкового дня, який ось-ось мав народитися. Тримаючи в руках цигарку, не наважувався її запалити, щоб не згубити отой ранковий смак природи, який вдихав на повні груди і, п'яніючи, затримував видих.
На подвір’ї
- Автор: Ігор Дах
- Перегляди: 234
Півник з поля колоски
Ніс в курник на зиму.
На подвір'ї курочки
Тріпали перину,
А маленькі діточки
Грались на осонні.
Гуска гарні казочки
Повідала доні.
Песик Чіп стеріг майно
В цю осінню днину,
Щоб за пліт якесь добро
Хтось не перекинув.
