Все в блогах
Лукава зоря
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 135
Люблю, як зранку ти відкриєш повіки,
В них — твоя радість, мого серця ліки.
Світитиме в небі зоря світанкова -
Так пісню прощальну співа тихий вечір.
Я обійму тебе ніжно за плечі.
Може, пройдемось провулками Львова?
Посидимо, може, у Стрийському парку,
А чи гайнем до Високого замку?
Там завжди палає краса...
Як хоче, поїдем в Шевченківський гай,
Куди відвезе нас старенький трамвай.
Тут ніжно сріблиться роса.
І бачу я радість у твоїх зіницях,
А погляд, мов стріли стрімкі - блискавиці.
На столику в горнятках чорна кава...
Радію я, що поруч ти зі мною,
Я марю зачарований тобою...
Та усміхнулась зіронька лукава...
Все потребує відпочинку
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 116
(З фенологічного щоденника)
Щоб назбирати опеньків, мені і в ліс не доводиться ходити. (Заради правди, не нехтую прогулянками лісом, тим паче, несучи кошик у руках). Вони ростуть у бабусиному саду.
На вихідні завжди навідуюся до неї. А як тільки «підуть» опеньки, бабуся сама нагадує:
- Бери відерце, ніж і ступай у садок. Назбираєш грибів. Ти любиш цю справу...
- Ще б пак! Звісно, що люблю! - погоджуюся без вагань, бо добре знаю, які смачні страви приготують з них бабуся Леся і мама. Та й понишпорити між опалим листям, заглянути під кожний садовий кущик, деревце, шукаючи за опеньками, для мене - неабияка насолода. Цікаво, приємно, навіть додає азарту: а скільки я назбираю?!.
Звідки взявся цей дар Природи у бабусиному саду - важко сказати. Вона й сама не пам'ятає, коли знайшла першого гриба.
- Давно-давно це було.., - запевняє.