Все в блогах

Автор: Семенова Євгенія

08 червня 2020

Перегляди: 103

Вона підкрадається з-за спини, розсипаючи конфеті й смішинки довкола. Панночка Радість у вафельному капелюсі з ананасовою начинкою та мармеладними стрічками, уплетеними в коси. Повітря вмить просочується ванільним ароматом її парфумів, а світ довкола вибухає щасливими барвами. І як цій солодкій кралі не запропонувати випити чашечку малинового чаю в компанії чеширського кота й божевільного капелюшника?

Прибуває вона на виклик дзвіночка в серці, який від самого народження влаштований усередині кожного з нас. Варто лише вибухнути щирому сміху, як вона взуває чарівні карамельні чоботи й вирушає в гості з кошиком смачненького. Марципани, бананові пончики, шоколадні зайчики, бублики з маком – це лише вершечок айсберга! А якщо раптом дзвіночок зламався, то панночка хапає лавандові пряники й чай із мелісою, поспішаючи заспокоїти пошкоджений чи навіть зламаний механізм.

А що ж робити, коли раптом Радість не завітала на чаювання? Вирушити до неї в гості та переконатися, що запас конфеті й смішинок ще не вичерпаний. Вона оселилася на найближчій до рум’яного сонця солодкій пушині, тому доведеться розправити щасливі крила, подаровані ясним небом. Шлях тернистий, не простий, але вартий найщирішої усмішки.

Я впевнена: кожен із нас знайде панночку Радість, хоча й інколи це здається надскладним завданням. Ви просто повірте в дива – і вона вмить додасть цукру до чаю. 

Готові?

Автор: Семенова Євгенія

08 червня 2020

Перегляди: 113

Райдуга в очах, а на обличчі – карнавали фарб. Кров у венах пульсує в такт зі свіжою мелодією барв. Атласна стрічка на зап’ясті, у долоні – тисячі дрібниць, і всі на згадку про щасливі кадри, увіковічені на плівці пам’яті. У кишені пензлі причаїлися, а по колінах в’ються у віночок тендітні ріки акварелі. Яскраві плями перетікають одна в одну, відтворюючи дотики душі на полотні безкрайого неба.

Розсипалися літери сіруватим папером. Історії героїв, що живуть в уяві, так і просяться побачити безмежний світ, розказати кожному про своє існування. «Ні, ми реальні!» І кожна хоче взяти в руки кольорові олівці й провести неповторну лінію, залишивши згадку в паперовому місті про себе. Пихаті, невгамовні, енергійні… А може, скромні, наполегливі й тендітні. Усі неповторні, але, у той же момент, і схожі, бо їх сама Доля наділила можливістю жити. 

Пальці танцюють на клавішах буття у вирі казкових нот. Переливається пісня мерехтінням срібних вогників нічного простирадла. Віти-охоронці обіймають кожне серце й не розчавлять, не знищать, не заплямують отрутою тернового болю жодну людину, яка вірить і творить добро. Бавляться сніжно-шоколадні клавіші, сплітаються зі струнами душі у вічній мелодії життя.

Барви щастя загасити не вдасться. Історію не перекреслити. Мелодію серця не зупинити. Ні, це не завершення! Це лише початок!

Автор: Семенова Євгенія

08 червня 2020

Перегляди: 114

Забилася в куток. Змучилася. Втомилася. Задихаюся, сидячи в полі серед зів’ялих квітів, покритих солоною росою з грозових хмар, що оселилися в моїх очах. Для напівмертвих рослин краплини перетворюються в еліксир, що дарує життя, але для мене…

Болісно. Млосно. Одна за одною рвуться ніжні струни душі. Через раз вдається віднайти серед всілякого мотлоху в думках такий акорд, який не зістрибнув би з грифу, а легко кружляв на вцілілих струнах. З кожним разом пошуки видаються ще важчими, а лабіринти підсвідомості – непрохідними.

Здається, я остаточно загубила єдиний кінець пурпурової стрічки, який мав привести мене до початку дивної гри на чорно-білих клавішах життя. Залишилася лише темрява. Осінь кружляє в ніжному вальсі під ритми опалого листя, а я промокла вщент під зливами власних думок. 

Одна зів’яла квітка в букеті пишних багряних троянд. Обламані шипи з мого тіла змішалися з прахом у каміні. Дарма в найпотаємнішій скрині сховала краплину надії. Ще крок у забуття – і настане фінал.

Зупинилася. Заплющила очі. Що я бачу? Імлу. Крижаний вітер прокрадається всередину тіла, пробирає до кісток. Чутно крик переляканих воронів та власне серцебиття. Ступаю крок уперед. Нічого не змінилося. Ще один. Ніяких змін. Біжу, а куди – не бачу. У голові вирує справжній калейдоскоп емоцій: біль і сум, жаль і злість. І, на диво, – з’явилася надія. Збираю крупиця за крупицею кристали сподівань, може, вистачить, щоб розправити напівцілі крила. 

Час не чекає. Думки не покидають. А я – лечу…

Автор: Бучек Ольга

08 червня 2020

Перегляди: 153

Любов'ю зранена душа
Дивує світ своїм теплом,
Кричить усім, що ще жива;
І я дрижу усім єством.
Стріла кохання уп'ялась
У серце — від Амура дар.
Лиш мрія сумом обпеклась,
Бо ця любов — одна із кар...

Автор: Бучек Ольга

08 червня 2020

Перегляди: 194

Під звуки вальсу виростають крила,
Я відчуваю неземну, для мене силу,
Гарячу, як любов.
В душі моїй акорди розквітають,
П’янкими нотами до серця долітають,
Замінюючи кров.
Шопена вальс так солодко лунає,
Вогнем весни в душі моїй на струнах грає
І кличе в небо знов!
«Весні назустріч» птахом я летіла,
Під звуки вальсу виростали крила…