Все в блогах

Автор: Ігор Дах

25 березня 2020

Перегляди: 222

Ця історія трапилась дуже давно, коли моя бабуся була ще молодою, а я маленьким хлопчиком. Пам'ятаю, у наші краї тоді завітала весна. Усе навкруги цвіло і пахло дивовижними ароматами. Пташки ще спозаранку своїм дзвінким щебетом будили зі сну навіть мою сестричку, яку мама жартома називала «сонею», бо ранком її було не розбудити. Я дуже полюбляв пити свіже тепленьке молочко і частенько стояв з великою алюмінієвою квартою на порозі хліва, чекав, коли бабця Параска наллє мені молочка з пінкою.

Ось такого весняного ранку, коли я в котре очікував на порозі своє молоко, повз мене ширяли чорнокрилі ластівки.

Вони будували гніздечко просто над головою нашої корівки Лиски. Дверей у хліві ніколи не зачиняли, щоб пташки могли у будь-який час прилітати і відлітати з гніздечка. Я частенько просив бабусю налити молочка і накришити хлібця ластівкам, бо, як мені здавалося, вони нічого не їдять і ніколи не відпочивають, не те, що горобці.

Бабуся тільки посміхалася з моєї пропозиції. Погладивши мене по голові, наказувала не рухати цю пташку, бо вона свята.

Автор: Мар'яна Салай-Пак

25 березня 2020

Перегляди: 127

Благословляю кожну мить,
коли так хочеться творити:
високості у душу влити,
любов'ю серце запалить.
І з нетерпінням і жагою відшукувати ті слова,
котрі чуттєвою вагою ляжуть в рядок.
І ожива творіння рук твоїх і серця,
і духу, у котрім Господь.
І оживає, і сміється,
бо ж Слово - духу Його плоть.
Воно - все краще, що в тобі є,
в нім неба чистота ясніє,
душа безсмертна в нім горить...
Благословляю таку мить!

Автор: Ігор Дах

25 березня 2020

Перегляди: 351

Іду, а за плечима піднімається вранішнє сонце. На траві роса, важка, аж бринить під ногами. Я ступаю босими ногами із закоченими до колін штанинами. Роса від сонця сріблястими кульками скочується по ногах...

На вигоні Тітка Марія тільки що вигнала свою Лиску. Зобачивши мене, питає:

– Ти куди так раненько, Петрику? Чи не по зілля на луки?

– По зілля, – весело і гордовито, майже по-дорослому відповів тітці Марії.

– Ти б зайшов до нас і розбудив Миколку. Разом якось веселіше буде. А на який луг підете? На Загоренчиху? Там ще не косили і квіти там гарніші.

На подвір'ї у Миколки дядько Федір клепає косу. Дінь-дзінь-дінь! – пішло відлунням по селу, і десь з іншого боку відлунювало таким же дінь-дзінь-дзінь! Косарі вже приходять з косовиці і клепають та точать  коси, щоб  під вечір піти знову до косовиці.

Автор: Ігор Дах

24 березня 2020

Перегляди: 240

Поїзд вистукував колесами в'їжджаючи в ранок весняного погожого дня. Настрій у Василя був пригнічений. Він прокинувся від нестерпного храпу дядька Петра, якого після спільної вечері у купе влаштував на нижню полицю, а сам, як молодший, забрався на горішню. У вагоні було душно. Пахло потом і якоюсь їжею. Василь деякий час старався розпізнати цей специфічний запах, але його думку сполохав молодий бурильник Микола. Він щось невиразно пробурмотів крізь міцний, як у дитини, сон. Видно, недоспані ночі та важка праця дали про себе знати. І ось тепер в солодких снах з кожним стуком коліс наближався до своєї сім'ї.

У тимчасовому колективі, який зібрався в купе перебувала жінка, яка час від часу поверталася з боку на бік. Можна було здогадатися, що не часто приходиться подорожувати їй поїздами, бо незручна тверда полиця була явно не для неї. Вона боязко увійшла в купе, коли поїзд зупинився на черговій станції, а наша весела компанія готувалася до сну.

Її змучене обличчя та глухий, наче з далини голос, яким вона привіталася, влаштовуючись на своє, визначене їй квитком місце. Бурильник Микола з невимушеним жартом розпочав розмову, але, побачивши сум і гіркоту в очах жінки, на півслові обрубав свої недотепні жарти. А молодиця, яка так і не назвала свого імені, майже не роздягаючись, якщо не рахувати скинутого з ніг взуття, лягла на долішню полицю. Василь неквапно вийшов з купе. В тамбурі крізь відчинене вікно пахло свіжістю лугових трав та хвої. Небо запалювалося червоно – фіолетовими барвами. Василь не чув, а тільки уявляв, як в небо піднявся перший жайворонок із заспокійливою піснею. Своїми крильцями він ледь торкався ранкового дня, який ось-ось мав народитися. Тримаючи в руках цигарку, не наважувався її запалити, щоб не згубити отой ранковий смак природи, який вдихав на повні груди і, п'яніючи, затримував видих.

Автор: Ігор Дах

22 березня 2020

Перегляди: 225

Півник з поля колоски
Ніс в курник на зиму.
На подвір'ї курочки
Тріпали перину,
А маленькі діточки
Грались на осонні.
Гуска гарні казочки
Повідала доні.
Песик Чіп стеріг майно
В цю осінню днину,
Щоб за пліт якесь добро
Хтось не перекинув.